Мозолевський Борис – Міраж

Хлюпоче море лагідно і щиро.
Між небом і землею я один.
І знову ти мені перед очима
Стоїш у білій сукні край води

І поглядом показуєш неначе
Туди, де наші сходяться стежки.
А всі ті дні, що я тебе не бачу,
Між мною і тобою – як віки.

Над плесом спіле сонце бронзовіє.
Кохана, дай торкнутись хоч плеча!..
Отак приходить, мабуть, божевілля –
Лише його мені й не вистача.

А море ніжно горнеться до степу,
І світ німує, мудрий, як Сократ.
Тебе мені не бачити – нестерпно.
А бачити – нестерпніше стократ.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Мозолевський Борис – Міраж вірш.