Мозолевський Борис – Втеча

Втечу на Кальміус, на Кальчик, на Міус,
У шахти, у могили, в урожаї.
Чи хто моливсь, як я тобі молюсь?
А ти мою молитву зневажаєш…

І ось утік. Гасаю по степах.
На Кальміусі смажусь щонеділі.
Дорогами і стернями пропах.
І щось роблю, і наче – не при ділі.

Від губ твоїх, від слів твоїх пустих,
Від пекол під бровами-колосками,
Жаго моя, благаю: відпусти…
А ти і не береш, й не відпускаєш.

Ні небо, ані літо золоте,
Ні моря шал, ні трав буття зелене –
Все ні до чого, все мені пусте,
Коли тебе немає поруч мене.

І знову проклинаю і молюсь,
І гуси в комишах кричать гортанно.
І Кальміус зелений крутить вус,
Немов підморгує: іще не все пропало…



Мозолевський Борис – Втеча вірш.