Марта Тарнавська – “Аж сюди, над залізо й бетон, пронеслося…”

Аж сюди, над залізо й бетон, пронеслося
раннє вітру зітхання, тужливе, осіннє,
і мені заплело у волосся
своє тихе квиління.

Десь далеко у полі дрімають ще роси
і спросоння нашіптують марення травам…
Де у місті зустріну я осінь
і сумну, і ласкаву?

Між будинками клаптик ув’язнений неба,
довкруги тільки мертвий на камені камінь;
в місті вулиць смітити не треба
золотими листками.

1950



Марта Тарнавська – “Аж сюди, над залізо й бетон, пронеслося…” вірш.