Maria Pawlikowska-Jasnorzewska
Najpi? kniejszy sen
(Wczoraj? ni? mi si? zn? w, dla odmiany…)
Вчора знову приснився неждано
Мій улюблений сон – незрівнянний! –
що пливу – не в воді, а в повітрі.
Люди в сні про це зовсім не знають,
бо закон притягання вивчають –
знань і поступу горді арбітри.
Сидимо, попиваємо каву,
і розмова у нас нецікава,
про панюсю якусь там сердиту…
Враз, розбивши таріль без спонуки,
скачу з крісла, здіймаючи руки,
і вікном вилітаю відкритим.
Небо грає туркусом, алмазом –
знизу вигуки чую щоразу,
що несе мене чорт понад дахом!
Вже майдан весь юрбою покрило:
свічки світять і палять кадило –
бачу лиця, поблідлі від жаху.
Відпливаю далеко-далеко,
струмінь вітру відштовхую легко,
і сміюся з дурної парафії –
Гордість серце тверде моє гріє,
що ніхто з них цих штук не уміє –
всі стоять лиш, як на фотографії.
На верхів’ях дерев спочиваю,
ніби ангел, у хмарах літаю…
Поліцаї щось знизу голосять.
Найновішим я плаваю стилем,
грудьми дихаю, повними сили,
ластівки відгортаю з волосся.
Потім я здоганяю пілота,
що у нього до штук є охота,
що літає комітьголовою.
Зачіпаю літак, мов сирена,
і ось чую вже сильні рамена
– це пілот мене тягне з собою.
Не цілуй, не цілуй так, пілоте,
обійнявши в скаженому льоті,
щоб зашвидко не впасти на землю.
В тебе темне, солодке обличчя,
аскетичне, мов з середньовіччя,
під крилом твоїм щастя надземне.
Уночі, повернувшися пішки,
мов нічого – присяду я нишком
біля лaмпи, в затишші домашнім…
Всі сидять, урочисті страшенно,
не говорять ні слова до мене,
споглядають значуще, із кашлем.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)