Павло Мовчан – “Кульбабо пам’яті, таке зелене поле…”

Схожі вірші:

1. Павло Мовчан – Таке ти, полечко Не надивитись, ані вжитись, не вкоренитись, ні вхопить, ні навпростець, ні полем битим по перемірять, не пройти. Таке ти, полечко життєве, така ти, доленько земна, […]...
2. Павло Мовчан – “На схилку дня яскравіша зелене…” На схилку дня яскравіша зелене, зіркіша погляд і гостріша слух, прожите відступається від мене, майбутнє визначає новий круг. Пожовкле листя – це уже минуле, і […]...
3. Павло Мовчан – А що ж ти пригадаєш, чоловіче? Пізнав же і ти часу повну всевладність, проклюнулось знову в долоні зерно, і жорна гуркочуть давно безпорадно, і камінь зітерся давним-предавно… На що ти спроможен? […]...
4. Павло Мовчан – “Щось не збагну, чи поле стало меншим…” Щось не збагну, чи поле стало меншим, чи ліс далекий ближче підступивсь? Чи я не той! І вже отак не вперше: ступаю вгору – падаю […]...
5. Павло Мовчан – Жовтень Зрадив паву пісок ворушкий: буде пух в набивні подушки; буде сон, мов каблучка з руки, – коти-коть, золоті голівки… В мене люба – на лівій […]...
6. Павло Мовчан – Вирій Замкнувши простір в чистому обличчі, ти піднесешся на вершок величчя: попереду на ширину зітхання триває густокриле кружеляння. То – лебеді? Чи, може, падолист? Предтечі холоду […]...
7. Павло Мовчан – На спадку вечора Не віддзеркалює вода уже ні хмар, ні птахів. І сонце, випавши з гнізда, вниз покотилось з даху. Перехилились голоси- аж мур небесний тріснув, та з […]...
8. Павло Мовчан – Світлотінь Обличчям віддзеркалюючи хмари, стояла ти, і свічки недогарок в руці світивсь – і капав парафін, і безшелесно простирадла стін до тебе нахилялись, щоб сповить… Повіки […]...
9. Павло Мовчан – “Твереза ясність літнього малюнка…” Твереза ясність літнього малюнка на холод вказує і не тужавість дня; схололі даленіючі відлунки пташина зграя в лісі доганя… В передчутті уже тремтить осика, і […]...
10. Павло Мовчан – Зустріч Чому ти, пташино, тривожишся дарма? Ось зараз я рушу і тінь потягну. Збігають, мов креда з стіни, усі фарби з очей, і чути тривогу лише […]...
11. Павло Мовчан – Листок (З дитячих спогадів) (З дитячих спогадів) Між білим небом та землею гіллям назубився гайок, і сніговою течією прибило висохлий листок. Упростяж глянув: білим-біло… Лиш проступили реп’яхи, так, мов […]...
12. Павло Мовчан – Дзеркала На обрії хмари, мов сходи в безкрає, і очі по них піднялись у зеніт, кого все шукаю, кого видивляю? І поглядом гострим розколюю лід… – […]...
13. Павло Мовчан – За картиною Едварда Мунка “Крик” Причаєна сама в собі, вода тамується і глибне; а там, де пройми голубів стримлять стеблини непохибно. В розривах хмар така блакить, що, мов забувши про […]...
14. Іван Багряний – Гуляй-Поле Лежить Гуляй-Поле в крові і в сльозах, Потоптане, смертю розоране, В бомбових кратерах і черепах, В гільзах, В ожугах, В м’язах, В трісках… І навіть […]...
15. Павло Мовчан – “Упрозтяж полотно… Стоять сніги високі…” Упрозтяж полотно… Стоять сніги високі… Цей колір доброти благовістив нам спокій, і далеч об’явилась жаданим відкриттям, що й прочитати можна приховане життя. Не зовнішньо-позірне, а […]...
16. Павло Глазовий – Що таке байка Син-школяр читає книжку. – Тату, таточку! – гука. – Ось написано тут Байка. Це матерія така? – Ні, то вірш, в якому можна нісенітниці знайти, […]...
17. Павло Мовчан – Борозна Полив’яно-струмно шляхи розлилися, по обрію щедро хтось поле засклив, а в ньому лиш жайвір дрібненький відбився та хмари, що з воску за ніч натекли. Спливала […]...
18. Павло Мовчан – “Самітне волоконце пропливло…” Самітне волоконце пропливло… Шпаклюють вікна – стережуть тепло. Заносять листя в хату на ночівлю, аби очам затишніше було. А в листі кругло світять падунці, і […]...
19. Павло Мовчан – “Придобно живу під листком, наче пташка…” Придобно живу під листком, наче пташка: відкрито-зелена селитьба моя; щоденно листок шелестить для острашки, звивається поруч піщана змія… Хитається гілка – оселя кленова, на вітрі […]...
20. Павло Мовчан – “Я лугом йду – назустріч вітер віє…” Я лугом йду – назустріч вітер віє, вбирає тіло всю його широкість, і грудка серця, звітрившись, маліє і тяжчає у грудях з кожним кроком. І […]...
21. Павло Мовчан – “Тінь чиста, прагнучи сполуки…” Тінь чиста, прагнучи сполуки, летіла, розпростерши руки, щоб в полі перейнять мене, – в шовковій оболонці звуку – ядро ж у неї кам’яне… Вона швидка, […]...
22. Павло Мовчан – “Пресвітлий-світлий день. Із дива кам’яніє…” Пресвітлий-світлий день. Із дива кам’яніє, судомлячи гілки, розчахнута верба, і срібний літачок у небі ледве мріє, і ковза синя тінь по сонячних горбах. По сонячній […]...
23. Павло Мовчан – “Покружляв білий лебідь…” Покружляв білий лебідь, у небі розтанув, Затягнулося смутком затоки свічадо. Може, лебідь той був молодим листопадом, Може, він не розтанув, а просто зів’янув. Просто ніколи […]...
24. Володимир Сосюра – Я люблю, коли в листя зелене Я люблю, коли в листя зелене дерева одягає весна, і під вітром хитаються клени, і співає в квітках далина. Ще задумані далі безкраї зачаровують душу […]...
25. Руданський Степан – Голе-голе моє поле! Голе-голе моє поле! Де ж ви, ясні квітоньки? Позгасали, поспадали, Як на небі зіроньки. І стебло пересхло, Як билина, полягло. Діти-діти, мої квіти! Як погляну […]...
26. Павло Мовчан – “Прибились сплесками, прихлюпалися гулом…” Прибились сплесками, прихлюпалися гулом, обезтілесніли, легенькі, мов відлунок, лягли в ногах повільненько, заснули далекі ночі, ночі проминулі… Тріщить вогонь, нічна фуркоче прядка, кругліє яблуком на […]...
27. Павло Мовчан – Розорана могила 1. Пилок часу ліщина трусить на перелоги голубі, я загублюся, віднайдуся, як ніж в руці, сам у собі. Але, шукаючи, я втрачу те, що невтраченим […]...
28. Павло Мовчан – Тіснота В березовім шемранні, в шерехах щедрого світу вчувалась широкість небесна на розмах крила, і зграйчасте сім’я, й пташки перелітні сніги крапкували потульні – теплом для […]...
29. Павло Мовчан – “Повсюди сліди мовчання, і всюди привід для слова…” Повсюди сліди мовчання, і всюди привід для слова: ув оці – дерево, у вусі – пташка, а в пальцях – глина. Долучайтеся до творення всього […]...
30. Павло Мовчан – Чорний вітер Облущивсь простір, і повітря зжовкло, щілясті шелестять очерети, замість води снує в струмочку голка – на той бік літа нам не перейти… І кінь сумний […]...
31. Павло Мовчан – “Оливи срібний лист і хвилі білопінні…” Оливи срібний лист і хвилі білопінні спиняють зір: дивись на вічне і незмінне… Потріскана гора ламає товщу неба, тверда земна кора, і шлях крутий на […]...
32. Герасим’юк Василь – Що таке, мамо, Космач? – Що таке, мамо, Космач? Скільки присілків у нього? – Сину, це материн плач. В неї немає нікого. – Хто його, мамо, зіткав? Звідки воскОвії […]...
33. Марієн Мур – Що таке – роки? (в перекладі Марти Тарнавської) Marianne Moore What are years? (What is our innocence… Що таке – наша невинність, Наша провина? Всі ми – голі, Ніхто не певний. Звідкіля це […]...
34. Павло Мовчан – “Над полем шепотінь, над полем шелестінь…” Над полем шепотінь, над полем шелестінь спрозорене крило поволі лебедіє. Чим далі йдеш на схід, тим довша стає тінь, і золоте литво поволі мелють вії. […]...
35. Павло Мовчан – Жебрачка Листок підсвічує листка скляним крапластим литим світлом… Яка торкає їх рука? Хто дмухає на них сирітно? Незримий дух з тамтого боку листату ряску продува… Холодить […]...
36. Павло Мовчан – “Сосновий шум, дрімливий, колихливий…” А я у гай ходила… П. Тичина Сосновий шум, дрімливий, колихливий, мов запевняв: хто слуха, той щасливий, бо нуриться свідомість у глибінь, де, мов листок, […]...
37. Павло Мовчан – “Коли щезало запинало…” Коли щезало запинало, то вимальовувався світ: мідяно-блискітне кружало на чорнім павутинні віт. І щиро різьблений листок, як тло для спогадів про літо, і вітром вибитий […]...
38. Павло Мовчан – Погребіння тіні Лиш кучугури тіней синіх зостались від нічних колон, вода, розмлоєна ліниво, у берег схлюпувала сон… Тріщав торішніми листками одудкуватий очерет, тінь плуталася під ногами і […]...
39. Павло Мовчан – Занурення Пітьмаву безодню промацував промінь далекий, щоб виявить в ній таємницю буття. Біліли димами по гніздах лелеки, і прагли дерева земного злиття. А промінь ішов змійовими […]...
40. Павло Мовчан – Вихід (“Твій подих пронозить мене…”) Твій подих пронозить мене, наче воду у склянці, – хитається розум, вдихаються сльози в нестямці. Яка коловерть – колування зелини дрібної, – невипита смерть нахолола […]...