Павло Мовчан – “Кожного дня шукаю-відшукую…”

Схожі вірші:

1. Павло Мовчан – “Кожного ранку будить синиця…” Кожного ранку будить синиця стукотом в шибку – зараз встаю… Знову потовщало жовтої глиці – сосни засипали стежку мою. Мимо проходять чорні дерева, трісне раптово […]...
2. Павло Мовчан – “У сутінках і трави сутеніли…” У сутінках і трави сутеніли, і олово важке несла ріка, лиш рушники на цвинтарі біліли, затиснуті хрестами в кулаках. Ніде ніхто. Нікому. Тиха тиша. Густіше […]...
3. Павло Мовчан – Втеча Бралось за північ. Вулиця спала. Листя, розтерте на порох, куріло. Світло в вітрині хололо, мов смалець, глянув – наозирці шибка летіла. Разом зі свистом голос […]...
4. Павло Мовчан – “І мерхли хмарини, наповнені світлом…” І мерхли хмарини, напоєні світлом, міняли химери подоби свої… І ніч прибувала – швидка, непомітна, вона закрадалась, мов злодій в гаї. Усі кольори викрадала здовкола, […]...
5. Павло Мовчан – Слово В форму слова твого перелито жадання, скажеш “яблуко” – вмить заопуклиться плід, сік на пучках проступить лише з дотикання, тінь пообіч застигне кружальцем, як лід. […]...
6. Павло Мовчан – “Зника кристал прозорості з малюнка…” Зника кристал прозорості з малюнка, проламується колір глибини, для дії нової готуються лаштунки, лунає гулко голос вказівний: – Знімай ворота-а і розкопу-уй гатку-у-у, блакитний вітер […]...
7. Павло Мовчан – Взаємозв’язок Твердішають в пальцях суглоби повільно, хоч тоншають жили в зап’ясті щодня, та я відчуваю: у нас є щось спільне з вербою, що зростом усіх обганя. […]...
8. Павло Мовчан – “Блажен, хто оддалік від гомінких турбот…” Блажен, хто оддалік від гомінких турбот… Горацій Блажен, хто оддалік від гомінких турбот не дбає про свій пай, кладе цілушку в рот і думає про […]...
9. Павло Мовчан – Пташине імення Опукла спокусливість ліній пливучих схвильовану плоть за хвилину озвучить; і ніч насолоди, спожита поволі, розчиниться в грудях крупинкою солі. Від лона палкого долоні відлинуть, заносячись […]...
10. Павло Мовчан – “Що ми знаємо про вічність…” Що ми знаємо про вічність чи про обшири чуттів? Дні змарновані потічні, а робочі дні – густі. Справді, з чого її солод і чому він […]...
11. Павло Мовчан – Розчинені вікна Ненатлий дух часу, усепоїдучий, розлущивши серце, облуду лишив, корогву зелену пустив на онучі і камінь, як попіл, роз-поро-шив… Зостались у мізкові обриси літа, і слово […]...
12. Павло Мовчан – А вже з тої криниченьки У тій криниці час стояв забутий, – води із неї вже ніхто не пив, у ній гніздилась чорнопера сутінь і падав стрімко тільки дощ сліпий. […]...
13. Борис Грінченко – Кури та ластівка “Біга, як курка з яйцем” “Куд-куд-кудак! куд-куд-кудак! Яєчко я знесла гарненьке: Нехай іде та дивиться усяк, Яке воно у мене чепурненьке. Куд-куд-кудак! сюди ідіть!” – […]...
14. Павло Мовчан – Карби на камені Снувались крізь шум лише звуків прожилки, і вітер до білого воду стругав… В ногах шерехтіли камінні обмилки, і морю затісно було в берегах… Ти, водо, […]...
15. Павло Мовчан – Очима до неба Ластівка – молодик на синьому небі, скіфський лук у відчаї в небо закинутий, з перерваною тятивою. Ні! Літера “Р” у слові “стррруна” або занурений на […]...
16. Павло Мовчан – “Медова розкіш тих чекань…” Медова розкіш тих чекань, як суцвіть заіскриться, як сніжна бджілка з трепетань злама прозорі крильця. Уже розквітини пахкі вляглися в зір барвисто, і солод рясно […]...
17. Павло Мовчан – “Стукають краплини золоті в шибки…” Стукають краплини золоті в шибки, лопотять двокрило вікна на боки. У струмочку тихо блискавка цвіте, листячко ж у неї, видно, золоте. Миттю обшугалось, знову зацвіло, […]...
18. Павло Мовчан – “Золототканні шати в панни…” Золототканні шати в панни, золотообідні ридвани, соломою їй мостять шлях, і ходять коні в постолах. У панни Ганни серце з воску, її покривдити так просто: […]...
19. Павло Мовчан – Слідом за Продухвина в небі джерельно-блакитна на мить відчинилась, аби подививсь в безодняву далеч, у безмір неситу, куди наші душі відлинуть колись. Не страшно – бентежно, погідно, […]...
20. Павло Мовчан – Не кличте нас з останнього порога Завчасно нас не кличте звідтіля, куди ведуть усі, усі дороги,- для нас ще запечатана земля, повітря ще закручується в горлі, для захвату легені ще тісні, […]...
21. Павло Мовчан – Ідилія Тонка, як волосінь, співка осіння барва і обриси плавкі розкрилених пташин; і літо залиша на виногронах карби, проміння запада до самих серцевин. І рукавчаста тінь […]...
22. Павло Мовчан – Несумірність – Пальцятко, пучечко, мізинок, – як ніжність висловить мені? – Три слова – трієчко мачинок, а ніжність вся, як мед на дні. Всі вигуки, слова […]...
23. Павло Мовчан – Передвесняне Сирітство простору, в якому ворон кряче, ділилось гострими крильми навпіл, неначе від того додавалося тепла усій землі, де сутінь залягла, змаливши все, розмивши обрис лісу, […]...
24. Павло Мовчан – На узліссі Відхилялось чисте небо – жовтий полог йшов у літ, і світився в півня гребінь під вікном, як первоцвіт. Дивно нам сьогодні зранку вряд продмухувать шибки […]...
25. Павло Мовчан – День листопаду Ой одлинь, одлинь, хвилинна гіркота: та ж солод роздають по крапельці із річки, і хилиться листком гречаний запах свічки до уст тобі, до ніг, де […]...
26. Павло Мовчан – “Тебе ліпили протяги в степу…” Тебе ліпили протяги в степу, дух облягала трав’яна сорочка, видющою відчувши плоть сліпу, ти розірвала кокон сповиточка… Мороз торкнувся лезами зіниць і під лекало темряву […]...
27. Павло Мовчан – Подільність Облесливі і велемовні, не промовляють – шовк прядуть, вуста-меди, вуста-гріховні, їм бджоли мед свій віддають. Не обійти, не розминутись, коли почую мови шовк, і шелестить […]...
28. Павло Мовчан – Листопад (триптих) 1. Ранок Ще червінь вітром не розмита, і дійсне в обрисах лежить, і золота галузка жита благословля біжучу мить. Зійшовши з самого вершечка стрімкого дерева […]...
29. Павло Мовчан – Цар природи Золота маска сонця впікалась в обличчя: запечатувавсь дух, очі піт роз’їдав… Та й висока ж ціна за дешеве величчя – знеосіблений лик, зверху плівка тверда… […]...
30. Павло Мовчан – “Земле моя, двоєдина в житті і загині…” Земле моя, двоєдина в житті і загині, сьома зоря уже від’ясніла у річці, де на березовій дошці бог водяний відпливає в минуле. Божку, який ти […]...
31. Павло Мовчан – “Нотується вся радість на листку…” Нотується вся радість на листку, а на чолі – журба печаттю Каїна. І пишеться все добре на піску, а все лихе карбується на камені. Все […]...
32. Павло Мовчан – Після перегляду фільму “Звичайний фашизм” Ніч велика, велика, велика! Прагну голос роздмухати криком, але бракне повітря мені. Задихаюсь в нічній німотні – гуконути нікого не можу – глухота подовкіл зловорожа. […]...
33. Павло Мовчан – Доцільність З доцільності світу, яку не збагнув подонині, вільшина порошить жовтавий пилок, доцільно біліє суха бадилина, а поряд пронозить шиласта зелина знекровлений снігом трухлявий листок. Димок […]...
34. Павло Мовчан – Втілення болю В подорожню вічність, куди думка лине, але назад ніколи не верта, перетікають тільки порожнини і зостається праху вагота… Горщок розсипавсь, та ідея форми висить в […]...
35. Павло Мовчан – З висоти дерева (З циклу “Гоголівські читання”) Торішні трави впали на поліж, та вже зелений натяк на появу тепла – скорузлість протина, як ніж, і обіцяє спалахи буйнаві. […]...
36. Павло Мовчан – “Твоє персидське око, мов графіт…” Твоє персидське око, мов графіт, розлінувало вицвілий вже світ. Від краплі меду враз задухмяніло, наче стільник, моє вощане тіло. Лик проступив нерукотворний… Спаса на полотні […]...
37. Павло Мовчан – “Голос, наче пожухлий листок…” Голос, наче пожухлий листок, кружеляючи, впав на лужок, а за ним, а за ним в дві руки навперейми біжать дітваки. Безголосий біжить вороний уздовж стежки, […]...
38. Павло Мовчан – “На схилку дня яскравіша зелене…” На схилку дня яскравіша зелене, зіркіша погляд і гостріша слух, прожите відступається від мене, майбутнє визначає новий круг. Пожовкле листя – це уже минуле, і […]...
39. Павло Мовчан – Перед світанком День схлянув, як і не було: у вікна вдосталь натекло важкої сутіні та тиші. І світла кругле помело під ліхтарем вітрець колише. Гостріша гавкіт у […]...
40. Павло Мовчан – Лебедине Вже репались тугі плафони, Налляті світлом, соком стель, Застряло в горлі грамофона Хрипіння, як драглі, густе. В цей час подвоєні зірки В жаских потугах зачинали […]...