Коли Соломон став царем, то Адоніа мусів уже покинути думку про царювання. Він просив тільки через Вірсавію, щоб Соломон дав йому наймолодшу жінку з Давидового гарему, але Соломонові здалося, що Адоніа починає вже далеко сягати в своїх бажаннях, і казав його забити в той же день. Святця Абіатара, що колись був прихильником Адонії, Соломон не забив, бо Абіатар носив колись Скриню Заповіту, але все-таки вигнав його з Єрусалиму. Іоав, чуючи біду, втік у церкву, але Соломон казав його забити при олтарі, близько того часу він казав забити й Сімея. Певне авторам Біблії сі вчинки не здавалися лихими, бо зараз після них розповідається, як бог з’явився у сні Соломонові і обіцяв дати йому все, чого він забажає. Соломон просив у бога мудрості. За таке розумне бажання бог дав йому і мудрість і ще багатство та славу, хоч їх Соломон і не просив. На доказ мудрості Соломонової розповідаються його мудрі суди над людьми.
Мирне царювання Соломонове так само вславилося між людом ізраельським, як і війни Давидові. Соломон нових зaвоюваннів зробив мало, а більше дбав, щоб утримати те, що завоював Давид. Царство ж його сягало дуже далеко: від верхівля Єфрату аж до Филистимії і до границь Єгипетьських, правда, що тільки сторона, заселена ізраелітами, була під його безпосередньою владою, а решта країв тільки податки платила, або була у військовій спілці з Соломоном.
Для охорони своєї держави, Соломон побудував замки в різних містах і тримав завжди готове військо, при ньому 12000 кінного війська і 1400 повозів бойових. Соломон завжди був у спілці з тірським царем Гірамом і з царем єгипетським, що дав за Соломона свою дочку. Цар той зветься в Біблії просто фараон, думають, що то був якийсь цар XXI династії. Ся єгипетська царівна була, здається, головною царицею, окрім неї, Соломон мав ще багато жінок чужинок. Перший син Соломоновий Регабеам вродився від аммонітяки. В Біблії говориться, ніби Соломон мав аж тисячу жінок, а з них сімсот звалися царицями, може то були дочки підданих князів і князів-спільників.
Найвидатнійше діло Соломонового царювання було збудування церкви єрусалимської. Матер’яли для тої церкви збирав ще Давид, він грабував по чужих краях золото, срібло та мідь і складав в Єрусалимі. Але не йому судилося збудувати велику святиню ізраельського народу.
В Біблії говориться, ніби бог устами пророків сказав Давидові, що не може Давид збудувати церкви божої, бо дуже багато пролив крові на своєму віку. Правда, що Давидові ніколи було займатися будовами за войнами та за крайовими звадами. Ізраеліти не могли самі вибудувати гарної церкви, хист у них не був ніколи добре розвинений. Цар тірський Гірам, той самий, що помагав Давидові будувати дворець, послав своїх будівничих до Соломона, а Соломон платив йому за те 20 000 мірок пшениці і 20 000 олії річно. Гірам послав Соломонові кедрів та кіпарісів ліванських, та будівничих, а робітників Соломон збирав з свого царства 30 000; що місяця виходило з них на роботу по 10 000, так що люди перемінялися кожний місяць і мали відпочинку по два місяці. Робітники ті набиралися більше з ханаанських подоланих племен.
Церква будувалася з тесаного великого каміння на горі Моріа, була то будова на чотири кутки, 60 локтів завдовшки, 20 л. завширшки і 30 л. заввишки. Розділялася церква стіною на дві нерівні частини, одна, більша, звалася Свята, а менша – Свята Святих (себто Найсвятійша). На схід був зроблений портик вищий від самої церкви, певне подібний до єгипетських пілонів. Перед портиком стояли дві бронзові колони. В Святій стояв олтар для пахощів, світоч на семеро свічок і стіл для хліба поданкового. В Святій Святих стояла Скриня Заповіту під дерев’яними позолоченими херувимами, думають, що то були крилаті бики або леви. [Скоріше вони могли бути подібні до асірійських ангелів чотирокрилих і шестикрилих.]
По боках церкви було по три поверхи кімнат. Уся церква обведена була оградою, що утворювала скілька дворів. Стіни церкви були кам’яні, облицьовані деревом кедровим та кипарисним. Покраси в церкві були з дерева позолочені, тільки деяке церковне начиння зовсім золоте. Покраси були зроблені на шталт фінікових пальм, квіток та херувимів, були там і леви і воли, принаймі “море мідяне” (велика чаша для поданків) стояло на 12 крилатих волах. Були, здається, і Асури (Феруери), принаймі спогадуються якісь “колеса, наче колеса од воза, а руки в них, і шиї і спини і обличчя вилиті з міді”. Може бути, що всі оті чужі симболічні постаті були в ізраельській церкві тільки для покраси, а не мали релігійного значення. В церкві ще стояв великий олтар для палення жертв, і золотий стіл для складання дарів, і чаші для зливання, і багато золотого начиння.
Церква будувалася сім літ. При посвяченні її відбулося велике свято. 22000 волів і 20000 баранів були спалені на поданок богові на новому олтарі. Дим був такий великий, що аж святці не могли стояти при олтарі. Соломон сказав, що то сам бог сидить в церкві посеред диму. Після молитов і гімнів при посвяченню церкви Соломон благословив народ і просив бога, щоб він вислухав і сповнив усяку молитву, яку до нього засилатимуть з сеї церкви. Сім днів було велике народне свято посвячення церкви, люди пили і їли на царські кошти і тільки на восьмий день розійшлися.
Щороку в церкві єрусалимській святкувалися три урочисті свята, польові і церковні. Пасха (весняне свято і разом з тим спогад виходу з Египту), Свято Жнив (літнє свято) або Свято Сурм (спогад вселення в Ханаан і завоювання Єрихону) і свято Наметів або Свято Обжинок (осіннє свято в пам’ять того, шо ізраеліти жили в наметах довго, вийшовши з Єгипту). Від часу, коли збудувалася церква (1004 р. до Р. X.) Єрусалим переважив давні святі ізраельські міста: Гілгал, Габаон, Міспа, Раму, Сіло, а xутко стався єдиним містом божих одправ і осередком релігійного життя.
Але, заснувавши велику святиню для рідної віри, Соломон не був немилосердний до людей чужої віри, навіть Біблія закидає йому надто велику прихильність до чужих релігій. Може, він просто хотів ужити іншого політичного способу, ніж Давид, в обходінні з крайовими народами, що мали іншу віру: Давид їх гнітив і приводив до покори огнем та мечем, Соломон же будував церкви їхнім богам і тим єднав собі їхню прихильність. “Він служив Астарті сідонській, Мількомові аммонському, Хамосові моавському поставив олтар на горі проти Єрусалиму, і Молохові аммонському”. Біблія об’ясняє се тим, що ніби чужинки жінки Соломонові мали на нього великий вплив. А може власне лагідність в обертанні з чужинцями зробила те, що чужі князі охоче давали своїх дочок до двору Соломонового.
Дбаючи за віру та церкви, Соломон не забував і власної розкоші. 13 літ будував він собі новий дворець в Ліванській діброві. В тому дворці було скілька подвір’їв, оточених колонадами та рядами кімнат в три поверхи. Був там Портик Суду (певне подібний до єгипетських саль з колонами), там стояв престол Соломоновий з золота та слонової кості, при ньому було шість сходів з левами по кінцях. Дворець той стоїв дуже дорого і Гірам (що строїв і сей дворець) був мало загожений скількома селами галілейськими, що йому дав Соломон на заплату. Але за те Гірам з’єднав собі помічника в Соломоні і спільника. Соломон одкрив фінікійцям свої пристані на Червоному морі – Елат та Еціонгабер і вкупі з фінікійцями провадив торг південними товарами. Соломон збудував Тамор в пустині, де ставали каравани на спочинок, і де, запевне, бралися з них мита. Окрім сього, Соломон завів великий торг єгипетськими кіньми, продаючи їх хеттеям та сірійцям.
На утримання розкішного Соломонового двора йшло багато коштів народних і грішми і натурою, самих волів та баранів потребувалося безліч для всіх тих жінок, царедворців і так усяких підніжків, що мали честь обідати “при царському столі”. Дванадцять урядовців займалися збиранням податків грошових і натуральних для царської господи.
Про Соломонове багатство в Біблії розповідається в зовсім легендарному тоні. Напр., ніби в Соломона весь посуд у дворці був золотий, а срібного не було нічого, бо срібло “вважали за ніщо” за Соломона.
Мудрість Соломонова теж не менше прославляється (вона й досі зосталася в приказках), розказуються його премудрі судові вироки та дотепне одгадування загадок, розповідь про царицю Савську, що приїздила слухати мудрості Соломона. Говориться, що Соломон “зложив 3000 приказок і 5000 пісень, розповідав про дерева від лібанського кедра аж до іссопу, що росте по мурах, про звірів, про птиць, про гадів, про риб. І всі люди приходили слухати мудрости Соломонової і дари йому приносили”. Однак від тієї “премудрості” в літературі жидівській нема нічого, бо всі чотири книги, що легенди відносить до Соломона (Притчі, Пісня пісень, Екклезіаст і Книга Премудрості), були написані в зовсім пізніші часи.
Але щасливе життя країни за Соломона тривало не довго. Багатство Соломонове потроху тратилось, а люд біднішав. Торг Соломоновий либонь йшов більше на користь спільникам фінікійцям, що були зручнійші в сьому ділі, а велика розкіш царського двора і тяжкі податки витягали силу з люду, що вже й так був зруйнований Давидовими війнами та крайовими звадами. Правда, війни ті приносил багато награбованого добра з чужих країв, та добро те зоставалося більше в руках тих, що брали з нього собі лев’ячу частку, себто в руках царів та вояків.
Під кінець життя Соломонового спокій в краю був двічі загрожений повстаннями в Ідумеї та в Сірії. В самому Ізраельському царстві почалося велике невдоволення між людом і святцями проти Соломона. Людові тяжко було від податків, святцям не подобалась лагідність Соломона до чужих вір. Пророк Агіа, з міста Сіло, розірвав свій плащ на дванадцятеро і дав десять шматків Іеровоамові, слузі Соломоновому, на знак того, ніби Іеровоамові Бог судив бути царем над 10 племенами ізраельськими. Либонь Соломон довідався про сю змову, бо хотів забити Іеровоама, але той втік в Єгипет. Тим часом умер Соломон і на царство сів його син Регабеам (Ровоам).
(1 votes, average: 5,00 out of 5)