Леся Українка – Йоганна, жінка Хусова (4)

Увіходить Йоганна, ще молода жінка, з слідами неабиякої вроди, але дочасно змарніла; убрана вбого, буйні коси, мідяного кольору з золотистими полисками, прикриті простим сільським покривалом. Вона спиняється у порога.

Хуса

(непривітно)

То ти вернулась?

Йоганна

(тихо, покірно, але з захованням гідності)

Так, я вернулася.

Хуса

А де ж твій тесля?

Йоганна

Його розп’ято. Ти хіба не знаєш?

Хуса

Ага, достукався!..

Пауза.

І ти так певна,

Що я тебе прийму?

Йоганна

Моя повинність –

Вернутися до тебе, а прийняти

Чи не прийняти жінку – сам ти зважиш.

Хуса

Як ти сьогодні дбаєш про повинність!

Про що ж тоді ти дбала, як побігла

За назаретським теслею?

Йоганна

Я, Хусо,

Повинності й тоді не забувала.

Хуса

Нівроку, бачу, стала жартівлива!

Сього давніш не знав я за тобою!

Йоганна

Вір чи не вір – я все тобі скажу:

Примусила мене повинність вища

Лишити дім мій і тебе.

Хуса

Що плещеш?

Яка ж то в жінки є повинність вища,

Ніж вірність мужові?

Йоганна

Я не ламала

Ніколи вірності.

Хуса

Ти ще глузуєш?!

Ти думаєш, що я зовсім дурний?

Який же чоловік повірить жінці,

Що нібито вона ходила чесно,

Коли вона ганяла по світах

За молодим іще і непоганим,

Проречистим, облесливим пророком?

Адже се так? Для тебе ж він – пророк?

Йоганна

Що він для мене – висловить несила.

Хуса

(люто)

Безличниця!!

Йоганна

Ні, Хусо, не лютуй.

Я певна, що якби ти сам був з нами,

Ти мусив би…

Хуса

О, справді, дуже шкода,

Що не було мене там межи вами!

Йоганна

Я знаю, трудно вірити чесноті

В зрадливім нашім світі, але там,

В тім світі, звідки я тепер приходжу…

Хуса

То се ти з того світу прибула,

Як Самуїл-пророк? Моторна з тебе!

Йоганна

(смутно і спокійно, хоч видимо ображена)

Даремне, Хусо, ти глузуєш з мене, –

Сього від тебе я не заробила.

Хуса

Не заробила?! Я тобі скажу,

Чого ти заробила! от чого:

Прилюдно буть побитою камінням!

Ти перелюбниця!

Йоганна

(складає руки на грудях і випростується одважно)

Каменувати

Мене ти можеш, та не маєш за що,

Бо я ніколи не жила так чисто,

Так чесно, навіть свято, як сей рік.

Хуса

Тиняючись по світу як повія?

Утікши, наче злодійка, з господи?

Йоганна

Не бувши злодійкою, я могла б

Узяти з дому вдесятеро більше,

Ніж я взяла; та я не хтіла брати

Нічого, крім того, що залишилось

У тебе з мого посагу.

Хуса

А, так?

То ти мені ще й очі вибиваєш

Своїм багатством?

Йоганна

Хусо, я навчилась

Таку складати ціну всім багатствам,

Як пороху, що в нас попід ногами.

Хуса

Се хто ж тебе навчив? Отой пророк?

Йоганна мовчки потакує головою.

Проте ж він сам не жив по тій науці,

Бо підмовляв чужих жінок тікати

Не з голими руками.

Йоганна

Чоловіче!

До мене він і слова не промовив,

Щоб я пішла за ним!

Хуса

Чого ж ти йшла?

Йоганна

Я раз почула, як він говорив,

Що лиси нори мають, птахи – гнізда,

Йому ж нема де в світі прихилитись.

І я вже не могла в палатах жити,

В добрі, в догоді, – я пішла за ним.

Своїм достатком я йому служила

І всій його громаді помагала,

Щоб міг він мати скрізь собі притулок,

Щоб голоду і холоду не знав,

Щоб мав гурток прихильних коло себе,

Мандруючи між людом непривітним.

Було б і гріх покинути його!

То ж він мене зцілив, як я лежала

На смертнім ложі!

Хуса

От, велике щастя!

Нехай би ти була тоді сконала,

Ніж мала осоромити мене!

Йоганна

(з глибокою певністю в голосі)

Я сорома нікому не придбала,

Ані тобі, ані самій собі.

Хуса

(подивившись пильно на неї)

Ну, добре, – він для тебе був пророком,

Чи там уже не знаю чим. А ти?

Чим ти була для нього?

Йоганна

Я – нічим.

Хуса

По-твоєму, і в се я мушу вірить,

Що так-таки нічого ти не мала

За всі твої послуги?

Йоганна

Ні, Хузане,

Сього я не кажу. Свою науку

Він уділяв усім, і нам, жінкам,

Не боронив стояти близько й слухать.

(Щиро.)

І чом ти не схотів піти до нього,

Як він людей навчав у Галілеї?

Він світ новий словами відкривав!

Світ правди, і добра, й любові, й волі,

Хузане, волі!

Хуса

От чого бракує

Вродливим жіночкам!

Йоганна

(охолонувши, стримано)

Не тої волі,

Що ти гадаєш. Він нам говорив

Про царство боже, де пресвітлі люди

Уже не женяться й не віддаються,

Де кожна жінка Нічия.

Хуса

(з’їдливо)

А Спільна?

Йоганна поглядом проймаючого докору дивиться мовчки на Хусу, так що той сп’ятився.

Йоганна

(після мовчання)

Хузане, дай мені розлучний лист.

Хуса

(хоче якось завернути далеко зайшлу розмову)

То ти за сим прийшла?

Йоганна

Ні, не за сим.

Верталась я додому, до дружини,

Несла я щиру сповідь, без облуди,

Я думала: “Повірить! зрозуміє!”

А ти для мене маєш тільки глум,

Зневагу, неймовірність… Я прошу

Розлучного листа.

Хуса

Сього, либонь,

Ти теж навчилася в свого пророка,

Що жінка має право вимагати

Розлучного листа за леда-слово?

Йоганна

(хапається за голову, мов ударена спогадом)

Як я могла забути?!. Тож Учитель

Наказував повік не розлучатись,

Хіба що зрада станеться…

Хуса

От, бачиш!

Ти, значить, зрадила мене, що хочеш

Розлуку брати? Ти сама признала

Свою провину!

Йоганна

(схиляється перед ним)

Ні, мій мужу й пане,

Прошу тебе, забудь мені те слово, –

З твоєї волі я повік не вийду.

Хуса

(глузливо)

Хіба що знову з’явиться пророк?

Йоганна

(лагідно)

Тоді вже ми за ним обоє підем,

Бо царство боже на землі настане,

Як він удруге прийде.

Хуса

А, ти ждеш?

Йоганна

(смутно)

Не знаю, чи діжду жива… казали

Багато наших, що до них приходив…

І в Галілею кликав… Я верталась

В надії, що його хоч раз побачу,

Ходила всюди по його слідах…

І не побачила…

Хуса

Тоді згадала,

Що є ще тута десь твій чоловік,

То час уже йому на шию сісти,

Проциндривши весь посаг свій?

Йоганна

Хузане!!

Хуса

А се ще що за норови? Вгамуйся

І рада будь, що не тягну тебе

На суд за марнотратство і перелюб,

А покриваю все для честі дому!

І ти повинна честі тій служити,

Як накажу тобі.

Йоганна

(пригноблена)

Покірна буду.

Хуса

Так от: доволі теревені править,

Іди, передягнись, бо гості будуть:

З жоною Публій. Поспішай, бо хутко

Прибути можуть.

Йоганна

Може б, ти дозволив

Мені до них сьогодні не виходить?

Хуса

(владно)

Hi в якім разі! Маєш їх вітати

Якнайгречніше. Швидше йди вдягайся,

А то ще так тебе й застануть в рам’ї.

Йоганна

Я маю тільки сю одну одежу.

Хуса

Туди до лиха! От ще біснувата!..

(Плеще в долоні.)

Увіходить раб.

Поклич Сабіну!



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Леся Українка – Йоганна, жінка Хусова (4) вірш.