Леся Українка – Йоганна, жінка Хусова (5)

Ледве раб виходить за двері, Сабіна з’являється.

Хуса

(до неї)

Звідки ти прийшла?

Сабіна

В десятій хаті я крутила жорна.

Хуса

(суворо глянувши на неї)

Іди і зараз принеси для пані

Свою одежу, тільки щонайкращу.

Сабіна

Я кращої не маю над оту,

Що владар мій своїй рабині справив,

Але вона пристала б і цариці,

Бо владар сам замовив тії шати,

Поїхавши навмисне до Сідона,

А владар знається на речах.

Йоганна

Хусо,

Чи правда се?

Хуса

Авжеж, убрання гарне.

А втім, сама побачиш.

(До Сабіни.)

Принеси.

Сабіна виходить.

Йоганна

Не про красу одежі я питала, –

Ти ж розумієш, Хусо.

Хуса

Я не хочу

Нічого розуміти, а тобі

Мене допитуватись не пристало.

Ти одіж продала, для кого хтіла,

А я купив, кому хотів. Тепер же

Повинна б ти мені ще й бути вдячна,

Бо маєш в чому вийти до гостей, –

Вони ж не знатимуть, що то з рабині.

Прикраси в тебе є?

Йоганна

Нема нічого.

Хуса

То йди до матері та попроси

У неї перли, діадему, персні,

Заушниці, обручки й пояс.

Чуєш? Чому ж не йдеш?

Йоганна

(благаючи)

Хузане, не примушуй

Мене покрас у матері просити!

Хуса

А в кого ж їх просити? Може, бігти

Десь по сусідах позичати? Зараз

Іди до матері!

Йоганна йде, як на муку.

Сабіна

(приносить одежу)

Ось, пане, одіж.

(Хоче йти.)

Хуса

Стривай, поможеш пані зачесатись

По-римському.

Сабіна

Нехай звелить мій пан

Мені крутити жорна, кіз доїти,

Носити воду, – все те буде легше,

Аніж прислужницею бути в пані.

Хуса

Чого ж се так? Хіба вона лиха?

Сабіна

Господь не допустив.

Хуса

То й не видумуй.

Я не на те учу рабинь по-римськи,

Щоб потім їх скотарками робити.

(Підходить, бере її за підборіддя і підводить їй похилене обличчя вгору.)

Се ти лиха за одіж? Не журися!

Я кращу справлю!

(Пригортає її.)

Сабіна

(злегка пручається, поглядаючи на двері)

Шкода втрати, пане,

Бо є кому тепер гостей вітати

І без твоєї слугівниці.

Хуса

(усміхається)

От що!

Ба з того вже тепер ніхто не винен!

Се ж, може, й краще. Ти збулась клопОТу,

Та й я вже Думати не потребую.

І вір мені, що се далеко ліпше –

Такою буть рабинею, як ти,

Ніж панею такою, як Йоганна.

Сабіна

Мені про те не личить розважати,

Бо хто ж така твоя рабиня? Пан мій

Все краще знає. Пан мій сам воліє

Приставником тетрархові служити,

Ніж бути на тетрарховому місці.

То божа воля – треба їй коритись.

Хуса

Сабіно! Гей, не будь така лукава!

Не доведе тебе се до добра!

Сабіна

Хіба твоя рабиня що сказала?

Міряються поглядами. Увіходить Йоганна, бліда як смерть, у руках у неї покраси.

Хуса

(до Йоганни)

Все є? Гаразд. Тепер іди вбирайся.

Сабіно, поможи.

Йоганна

(тихо)

Я сама…

Хуса

А я кажу – Сабіна хай поможе,

Бо ти ж сама, либонь, того не знаєш,

Яка тепера поведінка в Римі

На зачіски. А Марція вже звісно

Доглядиться, якщо не до ладу

В уборах буде, – я ж того не хочу,

Щоб нас почесна гостя осудила.

Сабіна

(до Йоганни, облесливо)

Нехай дозволить владарка покласти

Крихіточку їй фарби на обличчя,

Бо трішечки здороження помітно.

Твоя рабиня вже доложить хисту:

Всі зморщечки отут попри очицях,

Навколо вустоньків і між брівками

Чудово замалює, зробить церу

Таку свіженьку, як була колись!

Йоганна

(неживим голосом)

Ходім; роби, що хочеш.

Хуса

Тільки швидше!

Йоганна виходить, за нею Сабіна з одежею.



Леся Українка – Йоганна, жінка Хусова (5) вірш.