Леся Українка – Йоганна, жінка Хусова (8)

Хуса

(шпарким, приглушеним голосом до Йоганни)

Я мало не забув тобі сказати…

Поклич… ні, краще йди сама в пекарню

І розкажи, як треба готувати

Ту пОЛивку до риби по-саронськи,

Що ти колись для претора варила.

Наглянь, щоб там її не зопсували.

Се дуже важна річ!

Йоганна

Я допильную.

Хуса

Я Марцію вже якось тут забавлю,

Поки ти справишся… Та слухай, жінко,

Не будь як зварена! Се що за спосіб

Гостей вітати? Слова не промовить!

Як вернешся, щоб я не бачив більше

Тих погребових строїв. Чи ти чуєш?

Йоганна

Я чую.

Хуса

З Публієм гречніша будь,

Та тільки так, щоб Марції не гнівать.

Йоганна

(хоче щось заперечити)

Я…

Хуса

(гнівним рухом перебиває їй)

Ну! Гляди мені – шануйся!

(Загрожує їй пальцем і поспішає в садок до гостей.)

Йоганна

(сама. Падає на коліна і здіймає руки)

Ой господи! Чи довго сеї муки?

Учителю! На що мене покинув?..

Коли ж те царство боже? Де ж воно?

Чи доживе душа моя до нього?..

Мовчазне, здавлене ридання без сліз потрясає все її тіло. Вона встає і, хитаючись, мов билина од вітру, виходить із світлиці.

3.06.1909



Леся Українка – Йоганна, жінка Хусова (8) вірш.