Леся Українка – Мрії

У дитячі любі роки,

Коли так душа бажала
Надзвичайного, дивного,
Я любила вік лицарства.

Тільки дивно, що не принци,

Таємницею укриті,
Не вродливі королівни
Розум мій очарували.

Я дивилась на малюнках

Не на гордих переможців,
Що, сперечника зваливши,
Промовляли люто: “Здайся!”

Погляд мій спускався нижче,

На того, хто розпростертий,
До землі прибитий списом,
Говорив: “Убий, не здамся!”

Не здававсь мені величним

Той завзятий, пишний лицар,
Що красуню непокірну
Взяв оружною рукою.

Тільки серце чарувала

Бранки смілива відповідь:
“Ти мене убити можеш,
Але жити не примусиш!”

Роки любії, дитячі,

Як весняні води, зникли,
Але гомін вод весняних
Не забудеться повіки.

Він, було, мені лунав

У безсонні довгі ночі
І єднається так дивно
З візерунками гарячки:

Мріє стеля надо мною,

Мов готичнеє склепіння,
А гілки квіток сплелися
На вікні, неначе грати.

Од вікна до мене в хату

Червонясте світло впало, –
Чи то вуличнеє світло,
Чи то полиски пожежі?

Що се так шумить невпинно?

Навісний, безладний гомін!
Чи в крові гарячка грає,
Чи війна лютує в місті?

Чи се лютий біль у мене

Тихий стогін вириває,
Чи то стогне бранець-лицар,
Знемагаючи на рани:

“Хто живий у сьому замку?

Хто тут має серце в грудях?
Другом будь, зійди на вежу,
Подивись на бойовисько!

Подивись на бойовисько,

Хто кого перемагає?
Чи над лавами ще в’ється
Корогва хрещата наша?

Коли ні, – зірву завої!

Хай джерелом кров поллється,
Будь проклята кров ледача,
Не за рідний край пролита!

Ні, я чую наше гасло!

Ось воно все голосніше…
Зав’яжіть тісніше рани,
Шкода кров губити марне!..”

Так дитячі мрії грали

Між примарами гарячки.
А тепер? – гарячка зникла,
Але мрії не зникають.

І не раз мені здається,

Що сиджу я у полоні
І закута у кайдани
Невидимою рукою.

Що в руці у мене зброя

Неполамана зосталась,
Та порушити рукою
Не дають мені кайдани.

Глухо так навколо, тихо,

Не шумить гарячка в жилах,
Не вчувається здалека
Дикий гомін з бойовиська.

Так і хочеться гукнути,

Наче лицар мрій дитячих:
“Хто живий? Зійди на вежу,
Подивися наоколо!

Подивись, чи в полі видко

Нашу чесну короговку?
Коли ні, не хочу жити,
Хай мені відкриють жили,

Хай джерелом кров поллється,

Згину я від згуби крові.
Будь проклята кров ледача,
Не за чесний стяг пролита!..”

Ялта, 18.11.1897



Леся Українка – Мрії вірш.