Леся Українка – Трагедія

Чує лицар серед бою,

Що смертельна рана в грудях,
стиснув панцира міцніше,
аби кров затамувати.

Бачить з вежі гарна дама,

Що поблід її коханий,
що рукою стиснув груди, –
носила до нього джуру.

– Пане лицарю, вас просять

Залишити бій кривавий
хоч на ту малу часину,
поки рану перев’яжуть.

Є у нас м’які завої

І бальзам на рану гойний,
там на вежі біла постіль
вже давно для вас готова.

“Любий джуро! щира дяка

Тій, що шле тебе до мене,
але я прийти не можу
на запросини лагідні.

Якби я хоч на хвилину

Скинув сей залізний панцир,
кров би ринулась потоком
і життя мов порвала б.

Бо й такі бувають рани,

Що нема на них бальзаму,
що нема на них завоїв,
окрім панцира твердого”.

– Ох, мій пане, ся відповідь

Зранить серце ніжній дамі! –
“Може, має дама панцир,
Хай його міцніше стисне”.

Кімполунг, 6.06.1901



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Леся Українка – Трагедія вірш.