Леся Українка – У тумані

Боже! куди се я плину

Сим біловійним туманом?
Може, я лину на безвість
в вогкі летючі сніги?

Може, то тільки легенда

Край той, осяяний сонцем,
край той, куди я збиралась
болі свої віднести?

Може, то казка знадлива

Тії смарагдові луки,
плеск тепловодої річки,
злотоіскристі піски?

Може, то відьма-гарячка

Спогади й мрії зібрала,
з них на вогні мого палу
дивний зварила напій

І пройняла мені душу

Непереможним безумством
тим, що людину заводить
на бездоріжжя страшні?

Може, і в сніжних пустелях

Fata morgana панує,
марева срібно-блакитні
сіючи в білих снігах?

Може, прокинуся хутко

З сеї примари-омани
десь на безлюднім просторі
і без надій на життя?..

[17.01.1911 р. Море]



Леся Українка – У тумані вірш.