Леся Українка – “Завжди терновий вінець…”

Завжди терновий вінець
буде кращий, ніж царська корона.

Завжди величніша путь
на Голгофу, ніж хід тріумфальний.

Так одвіку було
й так воно буде довіку,

Поки житимуть люди
і поки ростимуть терни.

Але стане вінцем
лиш тоді плетениця тернова,

Коли вільна душею людина
по волі квітчається терном,

Тямлячи вищу красу,
ніж та, що кричить на майданах:

“Гей, хто до мене? Ходіть,
я кожному в руки даюся”.

Путь на Голгофу велична тоді,
коли тямить людина,

Нащо й куди вона йде,
не прагнучи інших тріумфів,

Знаючи іншу величність,
ніж ту, що на троні гукає:

“Я з ласки бога цариця,
бо, гляньте, – сиджу на престолі!”

Хто ж без одваги й без волі
на путь заблукався згубливу,

Плачучи гірко від болю,
дає себе тернові ранить,

Сили не маючи стільки,
аби від тернів боронитись, –

Боже, пожальсь тої крові,
що марно колючки напоїть!

Ліпше б вона на обличчі
краскою втіхи заграла,

Очі комусь звеселяючи
десь на невинному святі.

30.11.1900



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Леся Українка – “Завжди терновий вінець…” вірш.