Леся Українка – Епілог (З подорожньої книжки)

Хто не жив посеред бурі,
той ціни не знає силі,
той не знає, як людині
боротьба і праця милі.

Хто не жив посеред бурі,
не збагне журби безсилля,
той не знає всеї муки
примусового безділля.

Як я заздрила тим людям,
що не мали відпочинку,
поки їх нелюдська втома
з ніг валила на часинку!

День і ніч – вони на варті, –
довгий труд, коротка зміна.
День і ніч – вони в роботі,
аж німіли руки й спина.

В розлютованому морі
На легенькій шкаралущі
За життя своє боролись
Тії люди завзятущі.

І таки не похилились
Перед силою стихії,
І грудьми й чолом стрічали
Бурі натиски лихії,

Певне, їм тоді здавалось,
що немає гірше муки…
Ох, борці, якби ви знали,
що то є безсилі руки!

Що то є – лежати тихо,
мов сумний розвиток долі,
і на ласку здатись бурі
та чужій сназі і волі.

Що ж зосталося такому?
Тільки думати-гадати…
Ви, борці, прийміть сі думи.
Більш не маю що вам дати.

15 – 21.01.1911, Чорне море коло Анатолії



Леся Українка – Епілог (З подорожньої книжки) вірш.