Леся Українка – Мідійці

Іранські племена, рідні між собою по расі, по мові й вірі, не хутко з’єдналися в одну державу. Спочатку жили вони невеликими громадками, не маючи сталих міст, жили “пастухами”, громадський стрій був у них патріархальний. Мідійці та перси довго були під владою Асірії. Асірійці, завоювавши жидів, переселили багато жидів у Персію та Мідію, а багато персів та мідійців переселили на їх місце в Палестину. Певне через такі переселения мідійська й жидівська віра мають багато подібности між собою.

Не відомо напевне, з яких часів мідійці визволилися від асірійців. От як розказує один грецький історик (Геродот) про те визволення і про заснування Мідійської держави: асірійці панували над Азією 520 літ, коли потім проти них найперші повстали мідійці. Б’ючись довго з асірійцями за свою волю, вони набралися великої одваги і врешті вибилися з-під кормиги. За ними пішли і другі племена. Спочатку ті всі племена жили собі незалежно одно від другого, але от яким способом вони стали під владу єдиного царя.

Між мідійцями був один дотепний чоловік, звався він Дейокес, син Фраортеса. Цей Дейокес, забажавши влади, почав ось як того доходити. Мідійці жили порізнені, малими громадами, по окремих містах. Дейокес мав собі велику повагу в своїй громаді, дуже дбав о правді, знаючи, що в Мідії нелад, і що така безкарність прикра для людей справедливих. Люди з його міста, бачивши його статкування, вибрали його суддею, йому то було втішно і він почав ще ліпше дбати про закони та справедливість. Тим він придбав собі велику хвалу своїх горожан, а люди з чужих громад, замучені кривдою у себе вдома, довідавшися, що тільки Дейокес судить по закону, приходили до нього, а до інших більше не хтіли вдаватись. Людей біля нього все більше та більше збиралось.

Як він побачив, що всі поклали на нього надію, він не схотів більше сидіти там, де засідав досі, і сказав, що не судитиме більше, ніби через те, що його власні справи занепадають бо він мусить цілий день займатися громадськими справами, а на власні часу не має. Розбій та нелад ще гірше запанували по всіх громадах. Мідійці зібрались і почали радитись, що мають робити. Найкращі промови говорили друзі Дейокеса: “При таких звичаях ми не можемо жити в стороні нашій. Треба, щоб був над нами цар, тоді буде й лад, ми повернемось до своєї роботи тай не буде нас турбувати безвладдя”. Всі на те пристали, що треба обрати царя. Почали радитись, кого мають обрати.

Всі обрали Дейокеса, заспівали йому хвалу і з’єднали всі голоси за нього. Він наказав виставити собі домівку, гідну царського пробування, і зажадав собі царедворців. Мідійці послухали і виставили йому, де він наказав, велику та міцну будову і попросили, щоб він сам собі вибрав з них царедворців, яких схоче. Набравши сили, він заставив мідійців збудувати місто, окопати його та оздобляти, не дбаючи про інші міста. Слухняні мідійці збудували місто Екбатану, обвели її мурами, один мур по другому, і кожний мур вище від другого лиш на стілько, аби було видно зубці стін, до того ж надавалось і саме місце, бо то була гора. Всіх опасаннів було семеро і за останнім в середині був царський двір і всі царські скарби. Зубці на першій зміні були білі, на другій чорні, на третій багряні, на четвертій сині, на п’ятій червоні, на шостій срібні, на сьомій остатній золоті.

Збудувавши та обмурувавши свою оселю, Дейокес наказав людові жити в околиці, і перший встановив той закон, що ніхто не сміє доступитися до царя, все влагожувалось через посланців, аби ніхто не міг бачити царя, бо при ньому було заборонено сміятись, або плювати. Та сей звичай заважав товаришам його, людям одважним та дужим, приходити і корити та вражати його; зробившись невидимим, він міг вславитись, ніби єсть він божого, не простого походіння. Встановивши свої закони і міцно втримавши за собою владу, він знов почав вельми дбати про справедливість. Всі просьби слались до нього писані, він їх розбирав і відсилав, розсудивши. Коли він чув, що хто зробив яке злочинство, він наказував його привести і призначав йому кару по заслузі, а для нагляду над злочинцями тримав наглядачів по всій країні.

Так розповідає Геродот, але певне тут більше байки, ніж правди, бо розповідь його трудно погодити з деякими розповідями асірійськими. Геродот розказує далі, що Фраортес, син Дейокеса, звоювавши персів та інші племена іранські, задумав звоювати асірійців, але вони самі без підданих племен одбили його і знищили все його військо і самого його вбили. Син Фраортеса Кіаксарес задумав оддячити асірійцям і почав навчати мідійців військових справ. Він перший розділив мідійське військо на стрільців, кінних, піших і списників, бо перше вся зброя була не поділена. Завоювавши Азію до річки Галіса, Кіаксарес зібрався на силах і пішов на Асірію, аби помститися за свого батька. Розбивши асірійське військо, він підступав під їхнє головне місто Ніневію, коли се надбігло велике військо скитів, воно гнало своїх ворогів з Європи, що втікали в Азію; женучись за ними, Скити загналися в Мідію і мідійці, кинувшись їх відбивати, згубили справу з асірійцями.

Скити прийшли не для запомоги асірійцям, але їхній напад несподіваний оборонив Асірію. Геродот каже, що вони 28 літ плюндрували Азію. Врешті Кіаксарес і мідійці запросили скитських старшин на бенкет, напоїли їх, а потім задушили. Тоді скити, зоставшись без старшини, розбіглись, а які зостались були вигублені. Мідійці вернули собі волю і підвладні краї. Кіаксарес знову пішов на Асірію, взяв головне місто асірійське і сплюндрував його цілком. Це діялось в VII в. до Р. X. (в 625 чи 606).

Близько біля того часу мідійці мали війну з лідійцями. Геродот розповідає про цю війну так. Через чвари між собою скитське плем’я одно вийшло з своєї країни і помандрувало до мідійців. Кіаксарес прийняв їх спершу лагідно, навіть мав до них таку повагу, що доручав їм мідійських дітей для науки скитської мови та стрільби з лука. Через який час почали скити ходити на полювання і приносити цареві дичину. Дедалі однак, як що вони приходили з порожніми руками, Кіаксарес дорікав їм вельми гостро за те, бо він мав дуже лиху вдачу.

Скити вельми ображені таким обходінням, наважили порізати на кавалки одного свого мідійського вихованця, приготувати його так, як завжди готували дичину для царя, і подати його Кіаксарові замість упольованого звіра, a потім втекти до лідійського царя. Так вони й зробили. Кіаксарес і його товариші з’їли те, що їм було подане, а скити, помстившися таким способом над царем, подалися до лідійського царя Аліатта і просили у нього оборони.

Кіаксарес, довідавшися про все, послав, щоб Аліаттес видав скітів, той не схотів і от почалася війна між мідійцями і лідійцями. П’ять літ вони бились, і не могли одно другого перемогти; на шостому році посеред бою раптом день змінився в ніч; лідійці з мідійцями, побачивши се, покинули бійку і скоріш почали миритися. Щоб зміцнити мир клятвою і шлюбом, мідійці посватали Аріену, дочку Аліатта, за Астіага, сина Кіаксареса. (Геродот каже, ніби вони мали такий обряд клятви, що надрізували собі на руках ранки і злизували кров один другому).

Кіаксарес царював 40 літ, потім покинув на царстві свого сина Астіага в 595 р. (VI в. до Р. X.). Той царював спокійно 85 л., але потім його скинув з царства Кірос (Кір) і тоді настало перське царство замість мідійського (V в). Ся подія різно розповідається у різних істориків. Геродот розказує так.

Кір був син Мандани, дочки Астіага і Камбіза, царя перського, що був тоді у підданстві у царя мідійського. Астіагові одного разу приснився сон, що його внук має колись його з царства скинути. От він тоді наказав своєму міністрові Гарпагові, щоб той забив дитину, що уродиться в царевої дочки. Гарпаг віддав ту дитину на страту одному царському пастухові.

Пастух заніс хлопчака в ліс і там покинув, там його знайшли собаки і його вигодувала сучка. (Пам’ятати треба, що по вірі маздейській собака – звір святий). Хлопець той, що потім назвався Кір, був завжди дужчий од всіх своїх товаришів і через те вони раз, граючись, вибрали його за царя, він прийняв те за правду і наказав вибити різками одного неслухняного хлопця, а той хлопець був вельможного роду. Хлопець той поскаржився перед царем Астіагом на Kipa, той покликав до себе Kipa, але Кір гордо відповів цареві, що він сам цар і знає, що треба робити.

Тут Астіаг, придивившися до обличчя Kipa, розлічивши його літа і розпитавши пастуха, що закинув Kipa в ліс, пізнав, що Кір його внук. Але маги сказали, що призначення боже вже сповнилося, бо Кір вже був царем над дітьми, і що тепер Кір вже не страшний для свого діда. Астіаг згодився подарувати життя Кірові, але задумав все таки покарати Гарпага за те, що той свого часу не послухав царського наказу; узяв його сина зарізав і казав подати батькові (Гарпагові) на обід. Гарпаг пізнав свого сина, але на який час заховав свій гнів, чекаючи способу помститися над царем.

Коли ж Кір, посланий до батьків в Персію, виріс, тоді Гарпаг послав йому листа, зашивши того листа зайцеві в черево. Кір роспоров зайця і прочитав лист, a там Гарпаг радив йому зробити повстання і визволити персів з-під мідійського ярма. Кір пішов на Астіага. Астіаг, не знаючи зради Гарпага, доручив йому владу над військом, а той, звичайне, зрадив царя. Кір розбив мідійців, узяв Астіага в полон, але не робив йому нічого лихого, обходився з ним добре, тільки, скинувши його, сам став царювати. (Видно зараз, що це чиста легенда).

Другий історик (Ксенофонт) каже, що Кір просто був вихований з великим старанням при дворі свого діда Астіага, потім по смерті Астіага був царем син його Кіаксар II, дядько Кіра, і що Кір служив йому вірно, а по смерті його вступив на трон по праву. Але ця розповідь теж непевної вірності, бо Ксенофонт написав свого історію про Kipa на науку і для прикладу грекам, і напевне більшу половину видумав, щоб воно більше підходило до його ідеалу справедливого царства.

Третій історик (Ктезіас) розповідає зовсім інакше і, здається, його розповіді можна найбільше вірити, бо він жив довго при дворі перського царя і краще міг знати царську історію. Він розказує, що Кір зовсім не був Астіаговим родичем. Коли Кір пішов війною на Екбатану проти Астіага, то Астіаг сховався у своєї дочки Амітіс, що була замужем за Спітамасом, що як їх узяли на муки, аби допитатися, де поділи Астіага, тоді Астіаг вийшов і сам віддався Кірові в руки. Кір не вчинив над ним нічого лихого, але Спітамаса убив, а Амітіс (дочку Астіага) за себе взяв і таким способом поєднався з династією мідійських царів.

Ще один історик (Ніколаос Дамаський) говорить, ніби Кір був сином пастушки та розбійника; що за його одвагу цар мідійський взяв його до двора на високу службу, а потім Кір скинув царя мідійського і сів на його царстві. Але ся розповідь дуже мало правдоподібна. Сам Кір в своїх написах називає себе “сином Камбіза, царя могучого”, себто Камбіза, царя перського з династії Ахеменідів.

Ще один історик каже, що Кір звався перше Аградат, а вже потім, сівши на царстві, назвався Кіром, себто сонцем. Своїм повстанням Кір власне перемінив тільки перевагу влади, себто зробив головною державою Персію, а Мідія стала державою підрядною, хоч і не то, щоб зовсім завойованою в неволю. Не трудно було з’єднати мідян та персів в одну державу, бо вони були одної раси, говорили одною мовою, мали подібну віру й звичаї. Між племенами мідійськими маги були кастою святецькою, такої у персів зовсім не було.

Перси були скоріше подібні до касти вояцької [хоч строгого поділу на касти у них не було], бо живучи в горах серед ворожих племен, вони затримали суворі вояцькі звичаї; мідяни були багатші і більш цивілізовані, отже звичаї в них не були такі грубі, вони більше займалися справами віри та громадськими. ІІотім перські родини стали ближче до уряду, бо вони були з того ж племені, що і цар, перській люд був вільний від податків, але й мідійців не уважано за чужих, або подоланих.

Що ж до інших країн, підданих колись мідійцям, то їхнє положення не перемінилося при перському пануванні. Деякі історики згадують скілька повстаннів різних підвладних племен проти персів, напр., бактріане пробували повстати, але, були хутко подолані, окрім того, вони, довідавшись ніби, що Кір поважає Астіага, як батька, а Амітіс, як жінку, покорились ніби ради Астіага [певнійше ж просто через те, що перси були дужчі, а окрім того не гірші владарі від мідійців]. Цар же Арменії Тигранк сам перший пристав до Kipa, бо мав незгоду з Астіагом, потім він помагав Кірові завойовувати племена, що жили біля Чорного моря та біля річки Галіс. За річкою Галісом була країна Лідія, отже з нею Кір мав першу війну, а потім покорив Лідію собі.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Леся Українка – Мідійці вірш.