Леся Українка – Звичаї

Як уже було спогадано, царі перські дбали тільки про збирання податків з підданих країв, а в звичаї і віру тих країв вони не мішались. Отже, говорячи про перські звичаї, маємо на увазі звичаї тільки самої Персії, а не усеї перської монархії, бо навіть звичаї кожної країни тої монархії мало або й зовсім невідомі, або ж належать до окремої історії (як напр. в Асіро-Вавілонії, Палестині і т. д.). В самій Персії, як у всякій другій країні, звичаї з часом мінялися. Перед Кіром (перед злученням з Мідією) вони були далеко грубіші та дичіші, потім вони стали більш подібні до мідійських звичаїв, стали більш цивілізовані.

Перси перестали бути дикими пастухами, номадами, потім же вони, покоривши собі краї більш освічені, самі покорилися чужій культурі і разом з добрими сторонами тої культури перейняли й лихі, напр., розпусту двірську, та п’янство, та гаремні звичайки. Тим легше було персам перейняти мідійські звичаї, що вони були одного племені і віри з ними, з дуже невеликими одмінами. Про віру персько-мідійську було раніше багато говорено в попередніх розділах. Тут тільки додамо, що невідомо, коли власне була прийнята у персів та дуалістична віра, в такій власне формі, в якій вона відома в Зенд-Авесті, які думають, що може вона була прийнята тільки в часи Дарія, але ж то тільки може бути, що вона була більше впорядкована в ті часи. Віра ж у дві сили, добру й лиху, напевне давніша [від] Дарієвих часів, бо початки її бачимо ще в ведичних гімнах. Ще Геродот споминав, що в Персії вірили ще в богиню Мітру, але в чому виражалася та віра ї що то було за божище, – невідомо.

Геродот розповідає багато про релігійні звичаї персів, або, краще сказати, мідійців, бо й він каже, що всі святі обряди, приношення поданків і т. д. належали до магів мідійців. Він теж каже, що маги суворо забороняли робити ідоли і що вони дуже дбали про святі звичаї. Може віра простого перського люду і відрізнялася чим від державної мідійської, але ж сього не можна тепер провірити, бо ніяких до сього пам’ятників нема. Ось як описує Геродот приношення поданку в Персії: маг приводить поданкову звірину на “чисте” місце, сам він має на голові тіару (шапку гостру) і вінок з мірту. Святець не сміє молитися за себе самого, або тільки за того, хто дає поданок, він мусить молитися за царя і за всіх персів взагалі. Потім він коле звірину, ріже її на шматки і варить, потім стелить на землі конюшину, розкладає на ній шматки вареного м’яса, співає над ними святі гімни (певне Гатас). Після того чоловік, що приніс податок, забірае собі теє м’ясо і робить з ним, що хоче (певне все таки лишивши частину магові).

Отже віра була вся в руках магів, а народ не розумів навіть тих святих одправ, що співали маги. Се врешті не дивно, коли собі пригадаємо, як тепер в православних церквах співають давньою слов’янською мовою, в католицьких латинською, в жидівських давньою гебрейською, в турецьких арабською і всіх тих мов теперішні люди не розуміють, однак одправу слухають і святою називають.

Після пригоди з Гауматою магом релігійна влада магів була захиталась. Але ж не на довго, бо вже дуже міцний був релігійний вплив магів на народ. Окрім же того святці та царі завжди стараються бути в згоді (хоч би й в нещирій), бо дуже залежать одні від других, а річ тільки в тім, хто більше забере собі влади над людом. В Персії царі взяли гору, але все ж обійтись без магів не могли, може боячись повстання святецького, самого підступного, фанатичного і страшного в світі. Одно тільки можна сказати на честь маздейській вірі, що за неї ніколи не здіймалися війни і не проливалася кров. Хоч царі завжди вживали виразу “при помочі Агура-Мазди”, розказуючи про військові перемоги, але ж се був вираз подібний теперешньому “Божією милостію” і не значив, щоб війна велася за того самого Aгypa-Мазду. Може власне того не було в Персії релігійних войн, що царі були з іншого племені, ніж святці, і релігійний святецький фанатизм був далеко від їхньої натури. Та й не мало прийшлось би їм битися во славу Агура-Мазди, маючи в своїй державі стілько різних народів різної віри.

Хліборобство дуже похваляється в Зенд-Авесті:

“Владарю і очистителю видимого світа! що дарує землі найбільше радощів? – Се коли святий ходить по ній, о Заратустра, коли він ставить на ній домівки з вогнем та з бидлом, коли він має жінку, діти та добрі статки. Се теє місце, де вправлена рілля родить збіжжя, трави та садове дерево, де чоловік поливає суху землю, або осушує надто вохку, се те місце де багато бидла та гною. Хто не вправляє землі, не задовольняє її. Хто робить землю праворуч, ліворуч, правою й лівою рукою, той, о Заратустра, має землю правдиво родючу. Як друг любому другові, так вона йому дає багатство й нащадків. Хто не вправляє землі, тому вона каже: чоловіче, коли ти не посвячуєш мені праці праворуч, ліворуч, правою й лівою рукою, то будеш ти завжди блукати під чужими дверми, жебраючи хліба. Хто робить землю, той робить чисте діло, він робить по закону маздейському, все одно, як би він прочитав сто молитов, дав тисячу поданків, одправив дві тисячі одправ”.

Царі перські теж підтримували хліборобство, почасти для віри, почасти для власної користі, бо з хліборобів завжди збирається найбільше податків. Що до торгівлі, то царі нехтували нею, однак можна думати, що великі дороги караванні (по котрим потім ходили ті ж царі з своїм військом) були протоптані купцями перськими та вавілонськими.

Як мідійці захопили в свої руки віру, так перси військові справи. Найбільше вони поважали в людях силу. Геродот каже:

“Після одважних на війні людей, перси поважали тих, у кого багато дітей. Цар що року дає подарунки тим, в кого сім’я найбільша. Вони починають учити своїх дітей на п’ятому році, і від сього віку до двадцяти літ вони учать їх трьох речей: їздити на коні, з лука стріляти й правду казати [певна річ, що наука перських дітей була не така вже мала, тут треба розуміти, що Геродот каже се про виховання]. До п’яти літ дитини не показують батькові, її виховують жінки до того часу. Роблять се для того, щоб батько не журився, як часом дитина умре в малих літах”.

Видно по сьому звичаю, що родинне почуття в персів не дуже то ніжне було. Ще за що Геродот ганить персів, то то за п’янство: “Вони дуже кохаються в бенкетах і навіть на бенкетах радят про найповажніші справи державні”. Перси дуже одрізняли людей старших (вельможнійших) від менших (низших).

“Коли два перса стріваються на вулиці, каже Геродот, то легко пізнати, чи вони рівні, чи ні. Коли рівні, то цілуються в губи, вітаючись; коли один трохи низше, то цілуються в щоки, коли ж дуже низше, то він кланяється старшому до ніг. З чужих народів вони поважають найбільше тих, що живуть найблизше до Персії, але завжди ставлять їх нижче від себе. Чим далі народ який живе, тим менше йому поваги в Персії. Се походить від того, що вони уважають себе найкращими з цілого світа і свою країну серединою світа, отже хто далі живе від тої найкращої середини, той мусить бути гіршим у всьому”.

Такий погляд не дивний, бо ми знаємо, що сливе всі народи уважали свою країну серединою світа, а себе найкращим народом.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Леся Українка – Звичаї вірш.