Леся Українка – “О, не кори мене, любий, за мрії про славу…”

О, не кори мене, любий, за мрії пpo славу,

Не дорікай за жадобу тернів золотих,
сам ти в мені розбудив ту гадюку лукаву,
голос її засичав… а здавалось, навіки затих!

Чи ж не казав ти мені, що злетіла корона злотиста

З мого чола з того часу, як я до роботи взялась
тихої, смирної. Зникла поезія чиста
з тої хвилини, як спільна нудьга почалась.

Ти се сказав. І спалахнуло соромом чоло

Так, наче ганьби тавро ти на ньому поклав.
Погляд блука неспокійний, шукає навколо:
де ж він, той терен злотистий, щоб знов ореол мені дав?

2.11.1904, Тифліс



Леся Українка – “О, не кори мене, любий, за мрії про славу…” вірш.