Семенко Михайль – Витиск

Ах, розумієте – нудьга наринула –
Що я не такий, як всі.
Ночі опошлені доля кинула
У парку з серцем наодинці.

Я почував, як мати плакала
У ночі блакитних зим.
Тоді душа моя самотньо капала –
Колу про смуток я розповім?

Ах, розумієте – доля закинула
Мене не в красний Рим.
Нудьга, нудьга на серце ринула
Потоком смертельно злим.

Може, в житті я встигну кинути
Лише витиск в вогкій росі.
Ах, розумієте – не вине серце тиснути,
Бо я не такий, як всі…

18. VIII. 1916. Владивосток


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Семенко Михайль – Витиск вірш.