Довго я виходив із війни,
Пробивав духовне скам’яніння.
Вірші давніх літ…
А де ж вони?
Бракувало щирості й уміння.
Щирості?.. Напевне це не так.
Це мені, сказати б не по чину:
Я на хитрування не мастак –
Треба іншу бачити причину.
Відшуміли сили молоді,
Інші обживаються причали.
Я поетом став лише тоді,
Коли всі великі вже кінчали.
Рву дрібне, шукаю головне.
Час, як Бог, підвівши брови грізно,
Втисячне запитує мене:
– Чи тобі, поете, не запізно?..
Розум певну слушність відзнача.
Ну а серце, що до правди ласе,
Богові відрубує з плеча:
– Сам ти в цьому винен, сивий Часе.
Що було б, якби твоя рука
Ще в окопах десь розворушила
Ту чутливість скрипки і смичка,
Що тепер прийшла в старечі жили?..
Де вже скрипку винести з атак!
То була б для мене люта кара.
Скрипку нам нагадував черпак
У руках старого кошовара…
Скільки я чинив тяжких дурниць –
Те лише сьогодні розумію.
Але навіть перед Часом ниць
Падати не вмів і не зумію.
І тому щодня пишу, пишу.
Щоб відшкодувати давні втрати.
А якщо на старість согрішу –
Що ж, тоді вже можете й карати.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Схожі вірші:
- Микола Руденко – Благання Лечу кудись орбітою земною. Люблю й ненавиджу усе земне… Не я пишу, а Слово пише мною – Воно вже вкрай заїздило мене. Не інший хтось […]...
- Микола Руденко – Душа берези Нас – океан. Але ж кому у спадок Дісталось істини святе зерно? Якщо життя лише сліпий випадок – Яким безглуздям робиться воно! Я не просив […]...
- Микола Руденко – Найвірніша дружина Перед могильним гнітом самоти, Який на душу давить неугавно, Вже й ти зробилася чужою – ти, Що найріднішою була недавно. Всю логіку спустошено до дна, […]...
- Микола Руденко – Дніпро взимку Нема Дніпра, нема, та й годі – Є вкрита снігом далина. Лише зненацька у негоді Хрустіння криги долина. Але мороз у повній силі, Дерева інеєм […]...
- Микола Руденко – Мурашник Мене він кликав таїною світу – Мурашник в лоні лісових висот, Як небо кличе на чужу орбіту, В казкове коло неземних істот. В похід рушали […]...
- Микола Руденко – Моя схованка Я живу, як в колодязі: Бачу лиш зорі, Котрі кличуть мене, Щоб не спав уночі. Зодягаюсь хапливо. Ще темно надворі. Крадусь так, Щоб не вгледіли […]...
- Микола Руденко – Що “я” це “я” Що “я” це “я” – повірити не можу: Ніяких доказів тому нема. Чуття, що їх особі на сторожу Дає природа – Знищила тюрма. І я […]...
- Микола Руденко – Гадюка Я зустрів її, слизьку потвору, Між конвалій в росяній траві – Поміж сосен, що дивились вгору, Де висіли тучі грозові. Це була така невідповідність – […]...
- Микола Руденко – За межами двадцятого століття За межами двадцятого століття, Коли небесного Отця рука З материків повимітає сміття, – До неба звернеться душа людська. Живого Бога – не якісь химери – […]...
- Микола Руденко – Якби те, що мені заболіло Якби те, що мені заболіло, Я покласти умів на скрипку: Чорна хмара догнала білу І ковтнула її, мов рибку… Зупиняю перо: дурничка, І порівняння просто […]...
- Микола Руденко – Правнукові Правнуче мій! Ти один з юнаків Тих, за яких ми в боях помирали. Вийди до мене з майбутніх віків – Вийди, піднявши космічне забрало. Все […]...
- Микола Руденко – Мати. Триптих 1 Клумаки випадають з натруджених рук. Хто піддасть їх на плечі у вирі людському?.. Ти босоніж торкаєш розпечений брук, Так ти ходиш в віках по […]...
- Микола Руденко – Так просто все Так просто все: напишеш каяття – І роздобудеш право на життя. Лише десяток слів чи, може, фраз – І все вчорашнє вернеться нараз. Дерева й […]...
- Микола Руденко – Реабілітований 1 Не будіть його, пастушки,- Хай під явором спочива. В нього вчилися наші батьки, Як помножити два на два. Телескопа робили вони – Чи віднайдеться […]...
- Микола Руденко – Коли осінь зірваний листок Коли осінь зірваний листок Закружля на золотім крилі, – Пам’ять, висвіти якийсь куток На моїй знедоленій землі. Може, під вербою джерело, Де корінням бавиться вода; […]...
- Микола Руденко – Цибулина Біля брами тюремної, мила, не плач – Не розтопиш сльозою цеглину… На Великдень мені передав наглядач Твій дарунок – просту цибулину. Як ти знала, що […]...
- Микола Руденко – Хтось жорстокий, невидимий ребра розгорне Хтось жорстокий, невидимий ребра розгорне І намацає серце, і душу мою Непоквапно штовхає у полум’я чорне, І гойдає чи в пеклі, чи десь у раю. […]...
- Микола Руденко – Татарин Ніби душу лікую від давніх ошпарин – Років сорок це лихо забути велю: У багнюці конає побитий татарин, Його руки мотуззям зап’яті в петлю. Я […]...
- Микола Руденко – Вірш, написаний на тюремній стіні Знов тюремна параша. Не ліпша й не гірша, Ніж усюди, де випало бути мені. В дверях клацає вічко… Пишу цього вірша, Примостивши папір на тюремній […]...
- Вірш Ліни Костенко – Лист На одному з малих полустанків я чекаю поїзда зранку. Влаштувалась в кутку на лаві, щоб мене не знайшли цікаві. Протяг має в’їдливий присмак паровозного сизого […]...
- Микола Руденко – Джерело Біля нього іржавіють стріли, Що упали в некошений лан. Біля нього жили і старіли Покоління полтавських селян. Біля нього земля перерита: Ті що впали, – […]...
- Микола Руденко – Ойкумена Цар помирав не від років та ран: Він відкидав тягар життя земного – Бо світ завоювавши, ні на гран Не став багатший на знання про […]...
- Герасим’юк Василь – Хтось грає за лісом на скрипці Іванові Остафійчуку Хтось грає за лісом на скрипці. Спасіте його. Чи скрипку з-за шраліса чути? Та швидше з могили. То вічний був ліс. В тому […]...
- Микола Руденко – Моє віршування Наснилося, немовби я віршую Там, де людська ще не була нога; І ніби я тепер товаришую З самим люцифером – Він мій слуга. На Місяці […]...
- Микола Руденко – Скажи мені, які у тебе очі? Скажи мені, які у тебе очі? Ідуть літа. Ловлю себе на тім, Що образ твій, мов свічка серед ночі, Вгасає в ореолі золотім. Скажи мені, […]...
- Микола Руденко – Безсмертя нації – у слові Безсмертя нації – у слові, А слово – Бог земних віків. Лише нікчемні й безголові Зрікаються старих батьків. Не робітництво, не селянство, Не щирий, праведний […]...
- Микола Руденко – Содом. Цикл 1 Вп’ялись, як воші у старий кожух, У тебе, Земле… Плодимось без міри… Нової ми не осягнули віри, А Божий образ вже давно пожух. Уміємо […]...
- Микола Руденко – Мертва верба Я не знаю, чому повертаю туди Де висить між гілками ранковий туман, Де змертвіла верба видимає з води Скам’яніло-потужний оголений стан. Мов пергаментні звої звисає […]...
- Микола Руденко – Історія Вставали, мужні і прямі, Сини віків, сини планети. Щоб не конати у ярмі, Ішли на списи й кулемети. А десь в обозі торохтів Той, хто […]...
- Микола Руденко – Лілея Де небо зажурилось над землею, Де голос пташки завмирає в кленах, Серед латаття водяна лілея – Мов білий Сіріус між хмар зелених. Але щоб дух […]...
- Микола Руденко – Цвинтар над Вітою Десь тут шлях свій починала Віта, Туманами сивими повита. Від ріки, яку шукати годі, Залишилась назва у народі. Віта, Віта! Мрійники-поети Тебе мають антиподом Лети. […]...
- Микола Руденко – Ранкова молитва В плавнях світанкової пори Ляж у трави – не дихни, замри. Дух конвалій плине у гаю. Дятел силу пробує свою. Бурий, мов над озером туман, […]...
- Микола Руденко – Океан не випити до дна Океан не випити до дна. Вічність є одна, лише одна. То чого ж я зморено тремчу, Коли бачу спалену свічу? Чом живу із відчуттям вини, […]...
- Микола Руденко – Жайворон Іще тоді, коли хлоп’ям малим Я розпочав ловити слово віще, Щоб втиснути його в кільце із рим, Не знаючи, роблю оте навіщо,- Іще тоді, із […]...
- Микола Руденко – Передчуття прози О Господи! Чи думав я колись, Що із благаннями звернусь до неба: Мене до прози повернути треба, Бо нерви вже вугіллям узялись. Молюся, Боже, на […]...
- Микола Руденко – То вберу в троянди, то у сажу То вберу в троянди, то у сажу. Світло чи пітьма тобі за тло. А коли ж, кохана, врівноважу Я в тобі людське добро і зло? […]...
- Микола Руденко – Ріка часу Іще мільярд людських істот, іще – Але планетна куля не із гуми… Куди, в якому напрямку тече Ріка часу? Які приносить думи? Не за горою […]...
- Микола Руденко – Хтось тисне з хмар на землю Хтось тисне з хмар на землю, тисне люто, А ми повинні небо підпирать. З чужинських стріл вливається отрута У нашу кров, коли йдемо на рать. […]...
- Микола Руденко – Пам’ять душі Це ніби сон. Але ж не сон – видіння, Яке прийшло з людської глибини. Душі в віках не пізнане бродіння, Що з дійсності виготовляє сни. […]...
- Микола Руденко – Вічна вдова і диявол 1. Сама вдовиця жала й молотила, І для дітей сама коржі пекла. Аж ось із запічка нечиста сила До неї тихий голос подала. Диявол Княгине […]...