Микола Руденко – Лілея

Де небо зажурилось над землею,
Де голос пташки завмирає в кленах,
Серед латаття водяна лілея –
Мов білий Сіріус між хмар зелених.

Але щоб дух людський у неспокої
Дістав наснагу від її цвітіння –
Серед намулу й гнилизни слизької
Повинно в муках корчитись коріння.

Раніш далеко від людського ока
Вона з коріння візьме лушу білу –
Лише відтак її мета висока
Підійме на поверхню, вже дозрілу.

Тож хай отам, де вільне сонце гріє,
Де люди звикли до безкарних творень,
Моя духовна квітка заяскріє –
Бо родить нині
Тільки чорний корінь.

25.10.1980. Мордовія


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Микола Руденко – Лілея вірш.