Микола Руденко – У березі Лети

Чи сон, чи дія на астральнім плані –
Реальність потойбічного життя:
Правую човника в густім тумані.
Вирує Лета –
Річка забуття.

Аж гульк: цвіте лужок в заплаві Лети.
Сидять веселі хлопці круг стола.
Питаю в хмарки:
– Хто це?..
– То поети.
Їх річка забуття не прийняла.

Тим часом видирається істота
В мундирі маршала,
Брова-дуга.
Для неї кожен крок – тяжка робота,
В болоті грузне маршальська нога.

Пекельно жарко, достобіса жарко –
Як цей огрядний чоловік упрів!
– Подайте чарку, хоч єдину чарку, –
Благають очі з-під кошлатих брів.

Зненацька впав – і Лета проковтнула.
На мить між ряски засірів рукав –
І знов ріка безвітряно заснула.
– А хто ж то був? – я в хмарки
запитав.

Відповіла мені нещадна Лета
Отам, де хлопці пляшку допили:
– Диктатор, що відомого поета,
В концтаборі приставив до мітли.

26.02.1979



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Микола Руденко – У березі Лети вірш.