Микола Руденко – Цей тихий край

Цей тихий край, озерний світ
Я над усе люблю –
Як жолудь любить пружність віт
І як зерно – ріллю;

Отак, як річка любить ліс,
А журавель весну,-
Бо тут я піснею проріс
І тут навік засну.

Але, поринувши в журбу,
Вербиця не засне.
Якщо ти любиш цю вербу,
То пом’яни й мене.

Бо знаю: ти мій щирий друг,
А друзів крізь віки
Єднають верби, рідний луг
Та лісові струмки.



Микола Руденко – Цей тихий край вірш.