Леся Українка – Pontos Axeinos

При березі гори в жалобі,

Снігами лямовані хмари
всі чорні, мов покрив на гробі,
під ними узгір’я, як мари…

Така тут земля. А на морі…

Чайки якось хижо кигичуть,
злу радість я чую в тім хорі,
мов згубу на нас вони кличуть.

Рипить корабель, стогне тяжко,

Здригається, наче конає,
угору здіймається важко,
ще важче уділ поринає.

Маленький гурток подорожніх

Притих, не почуєш і слова,
лише по каютах порожніх
іде якась жаска розмова.

То вітер часами закине

З віконечка снігом-крупою
і в двері покинуті лине,
злий холод несучи з собою.

День, вечір, ніч, ранок – все біле,

Все тьмяне, ні темне, ні видне:
за хмарами сонце зомліло,
від місяця мла тільки блідне.

Мандруємо вогким туманом

Назустріч сліпій сніговиці…
Так линуть малим караваном
у вирій запізнені птиці.

[16.01.1911 р. Чорне море, попід Анатолійським берегом]


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Леся Українка – Pontos Axeinos вірш.