Леся Українка – “Скрізь, де не гляну, сухі тумани розляглися…”

Скрізь, де не гляну, сухі тумани розляглися,
поле і гай у серпанки тонкі повилися,
марево біле покрило і річку, й сагу,

Вітер з полудня несе без кінця ту югу.

Світло сліпить, та не грає веселе проміння,
вітер гуде, та задуха гнітить, мов каміння.
Так у розлуці з тобою кохання моє

Світить і смутить, буяє й життя не дає.

15.08.[1904], Зелений Гай



Леся Українка – “Скрізь, де не гляну, сухі тумани розляглися…” вірш.