Герасим’юк Василь – Осінні пси Карпат

Іду – немов траву чиюсь толочу –
отак мені. Не погляд і не зойк
з гущавини. Та озирнутись хочу,
поглянути на слід бодай разок.

Не видно сліду. Не крадуться тіні.
Ніхто не скочить і – по рукоять!..
Але я знаю: є ще пси осінні –
Вони мене почули і не сплять.

Не виють. Не печуть небесні схили.
Отари не женуть – то відійшло.
Верхи їх відпустили й побіліли –
вже був мороз. Вже вкуталось село.

Вже все забуто!

Згризено в гонитві!

А що насподі – чорне і круте,
аж крутить листям буковим на вітрі,
аж менша псота кумельгом іде!

Їх спини жовті, їх зіниці білі.
Їх лапи відігріті у золі.
Їх газди мокрі в тихому похміллі.
Їх зорі вічні, їх газдині злі…

А ти ідеш – печаль чиюсь толочиш.
В ногах чиїхось часом, як щеня,
заскімлиш…

Часом озирнутись хочеш,

Немовби хтось тебе наздоганя.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)
Герасим’юк Василь – Осінні пси Карпат вірш.