Євген Маланюк – Закарпаття

Хати мої, хати, низенькі, бідні й рідні
В тонкім мереживі зазеленілих віт!
Тут ще чорніш кількастолітні злидні
Підкреслює карпатський краєвид.

Корчма й нотар. А хліба – ні кавалка,
І світить ребрами замурзана марга.
Під мовчанку села балака тільки балка –
То Турія – по ріні – наріка.

Сини ростуть – неплодні самосії,
Доньки, як цвіт – на наймички роздай,
Бо над ім’ям – гнила мара “Росії”,
Щоб ти не був землі своїй газда.

С. Порошково, 1927 рік



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (5 votes, average: 1,80 out of 5)
Євген Маланюк – Закарпаття вірш.