Євген Маланюк – Із “Полину”

Тут ті ж невільники злиденні,
Тут та ж сліпа і рабська кров,
А там ім’я посмертне “Ленін”
Вже обертається в “Петро”.

І знову, знову вершник мідний
Над бруками з твоїх кісток,
Пускаючись в галоп побідний,
Заносить мідне копито –

Це ж він, незнищений, як завше,
В вітрах історії – стріла, –
Москву залізом загнуздавши,
Ще раз Полтавою пала.

Се мрець воскрес і бенкетує,
Наллявся кров’ю і гуля,
Копитом топче і катує,
І стугонить моя земля,

І тяжко стогне раб відвічний.
Даремно клекотить весна
І віє вітер історичний:
Він знов не чує і не зна.

1925



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Євген Маланюк – Із “Полину” вірш.