Євген Маланюк – Шевченко

Не поет – бо це ж до болю мало,
Не трибун – бо це ж лиш рупор мас,
І вже менш за все – ” Кобзар Тарас”,
Він, ким зайнялось і запалало.

Скорше – бунт буйних майбутніх рас,
Полум’я, на котрім тьма розтала,
Вибух крові, що зарокотала
Карою на довгу ніч образ.

Лютий зір прозрілого раба,
Гонга, що синів свяченим ріже,-
У досвітніх загравах – степах
З дужим хрустом випростали крижі.

А ось поруч – усміх, ласка, мати
І садок вишневий коло хати.



Євген Маланюк – Шевченко вірш.