Осип Маковей – Помер рекрут в непривітній столиці

Помер рекрут в непривітній столиці,
здалека від свого села,
від матері, убогої вдовиці,
від любки, що в селі жила.
Помер, не бачивши у час конання
ні слізки жалю, ні зітхання.

І вже його везуть на чорнім возі,
в могилу піп його веде,
музика грає марша по дорозі,
гурток вояків мовчки йде.
Лише не видко біля домовини
ні матері, ні любої дівчини.

Помер рекрут, і труби грають смутно
Йому, байдужому в труні;
під віком жалісної гри не чутно,
бо він лежить у вічнім сні.
Вже дзвонять дзвони на цвинтарній брамі –
вітають гостя, що спочине в ямі.

А там в селі його убога мати
до нього пише лист дрібний:
“Мій сину наймиліший, що чувати?
Чому не пишеш, чи гнівний?
Кланявсь Настя Василеві свому…
Чи ти приїдеш на різдво додому?…”



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Осип Маковей – Помер рекрут в непривітній столиці вірш.