Дмитро Загул – Заграли дзвони

Заграли дзвони, заграли дзвони,
заграли…
Із буйним вітром на перегони
помчали.
Несуть розраду, несуть потіху
з собою
І під мужицьку обдерту стріху
спокою…
Принесли щастє, принесли волю,
свободу,
Прийшла надія на кращу долю
народу…
Заграли дзвони, веселі дзвони
воскресні,
Несуться світом шумливі тони
небесні…
Коли ж для тебе заграють дзвони,
народе?
Коли замовкнуть твої прокльони
й незгоди?
Коли ласкаво на наші рани
те сонце
Крізь чорні хмари хоч раз прогляне
в віконце?
Шумлять лісочки, шумлять потоки
весняні…
Коли згояться наші глибокі
ті рани?
Заграйся, дзвони, хоч раз до бою
весело!
А прийде щастє і прийде воля
між села!
Ударте, громи, ударте, сильні
перуни,
Воскреснуть, може, раби безсильні
із труни!
Воскресне, може, народна доля
з могили!
Її тирани посеред поля
зарили.
Заграли дзвони, веселі дзвони
воскресні.
Несуться світом шумливі тони
небесні.
Коли ж для тебе заграють дзвони,
народе!
Коли замовкнуть твої прокльони
й незгоди?..

ІЗ РАННІХ ПОЕЗІЙ, З ЦИКЛУ “В ТЕМРЯВІ”



Дмитро Загул – Заграли дзвони вірш.