Халдейські царі часто пробували відділятися від Асірії і часом то їм вдавалось, але не надовго. Один цар вавілонській Набонасартак прославився тим, що від першого року (747 до Р. X.) його царювання святці халдейські лічили астрономичні роки. За царя Меродаха Баладана здіймалися раз у раз повстання у Вавілоні, однак все-таки Вавілон не міг визволитися з-під Асірії аж до самого нападу скитів.
Однак се не значить, щоб Вавілон був зовсім з’єднаний з Асірією, ні, у ньому були завжди свої царі (часом тільки, в небезпечні часи, вони замінялись асірійськими намісниками) і свої порядки громадські, але Вавілон був залежний від Асірії, він мусів платити податки асірійському цареві, постачати йому військо, помагати в роботах великих і т. п. Така залежність була може ще тяжча, ніж справжнє підданство, бо людові приходилося платити податки і служити двом царям, та ще царям азіятським, диким, жорстоким та ненаситним. При тому ж іще податки переходили через руки вавілонського царя, перш ніж дійти до асірійського.
Царям вавілонським теж було прикрим панування Асірії, бо вони були гордими царями найбагатшої в Азії країни, мали всі царські звичаї і хотіли, щоб тією багатою країною не ділитися ні з ким. А людові теж краще було мати свого одного царя, ніж двох, зовсім же без царя азіятські народи вже здавна не звикли бути. Отож цар вавілонський і люд раз у раз повставали проти спільного ворога – Асірії, але надаремне. Коли ж набігли скити і зробили великі переміни в політичному житті усіх західно-азіятських народів, то Вавілон набрався більше сили, та й зруйновану Асірію не тяжко було подолати.
Отож вавілонський цар Набополасар, що був наставлений у Вавілоні намісником асірійського царя, з’єднався з мідійським царем Кіаксаром, вони вдвох подолали Асірію і розділили її між собою і всі її країни, які ще зоставалися під її владою при скитах. Кіаксар узяв собі саму Асірію, Арменію і Малу Азію до річки Галіса, Набополасар узяв Сузіану, Месопотамію, Сірію та Палестину. Після того Набополасар уже ні з ким не воювався, а впоряжав своє царство, надто ж Вавілон, дуже розруйнований за царів асірійських – Санхеріба та Асур-бані-пала.
Невідомо тільки, що власне він відбудував, бо всі найбільші роботи та найкращі будови вавілонські історики зачисляють до свого найславнішого царя Набукодоросора (сина Набополасарового), а Геродот відносить їх до напівлегендарної цариці Нітокріс, матері остатнього царя вавілонського. Геродот вихваляє сю Нітокріс за те, що вона поробила багато каналів на Єфраті і тим затримала надто бистру течію його і надто простий напрямок, так що ворогам стало тяжче добиратися до Вавілону. Окрім того, вона викопала велике озеро близько Єфрату і в те озеро спускали лишню воду з річки, озеро було глибоке, але все вимощене та вимуроване каменем. Ще вона зробила міст через Єфрат в самому Вавілоні, і той міст міг здійматися геть, коли треба було.
В халдейській та мідійській державах був який час спокій, коли се цар єгипетський Неко задумав собі уділити шматок Асірії і пішов через Палестину, не чіпаючи її, просто до Єфрату. Але цар іудейський Іосія належав до прихильників халдейських і хотів спинити єгипетське військо біля міста Магеддо, де вже не раз єгиптяни били гебреїв за Тутмеса III. І тепер єгиптяни подолали гебреїв і пішли далі на халдейське царство. Але Набополасар послав свого сина Набукодоросора; той подолав царя Неко і гнав його аж до самої Пелузи і хотів гнати ще далі, але в Пелузі він почув, що умер його батько Набополасар, отож він зоставив своє військо, а сам вернувся у Вавілон прийняти царство по батькові.
За царювання Набукодоросора, під час 43 літ (від 604 до 561) вавілонське царство було в найбільшій силі і славі. Однак ніхто з греко-римських істориків не згадує про сього царя; тільки один каже, що він робив подорожі в Африку та Іспанію. В написах вавілонських багато говориться про його будови, але нічого про його війни. Тільки в Біблії говориться про його походи, принаймі про походи на Палестину.
Новий цар іудейський був настановлений при помочі Набукодоросора і корився спершу йому, але був таємним прихильником Єгипту. Через який час він повстав, надіючися на поміч з Єгипту, але жодна поміч не прийшла. До вавілонського війська прилучилися сусідні племена, що жиди вигнали з Палестини. Усе те військо стало облогою під Єрусалимом. Цар іудейський умер під час облоги, а сина його з жінками та царедворцями узято в полон і він сидів 37 літ у темниці в Вавілоні. Все військо іудейське було переведене у Вавілон і багато мирного люду з ним, надто ремісники, ковалі та слюсарі, либонь для того, щоб нікому було ковати нової зброї іудеям. Церква єрусалимська і царський дворець були зовсім пограбовані.
Набукодоросор сподівався, що вже Іудея приборкана зовсім, але того ще не було. Новий цар, теж настановлений від Набукодоросора, мусів здійняти повстання, бо люд іудейський, що зостався в країні, конечне хотів визволитись. Отож той цар вступив у спілку з єгиптянами та фінікійцями і повстав. Набукодоросор знов обложив Єрусалим, облога тривала півтора року, в місті вже зовсім не було хліба, коли ворог увійшов, проломивши стіну. Вороги церкву спалили, місто розруйнували, остатніх людей в неволю забрали, зоставивши в країні тільки що найбідніших, щоб управляли землю. Старшин повбивали, царських дітей стратили у батька на очах, самого царя осліпили і вкинули в темницю вавілонську, там він і вмер. Потім Набукодоросор воював з фінікійцями та єгиптянами, але невідомо, чим та війна скінчилась.
Як і всі войовники-царі, Набукодоросор багато будував. Бранці з різних племен зробили Вавілон найкращим містом того часу. Місто те займало великий чотирьохкутник і було обгорожене подвійним муром, квартали міста становили кожний немов осібне місто і всі вони між собою розділялися ланами збіжжя. На східному березі Єфрату був царський дворець і так звані “висячі сади”, були то штучно насипані гори з терасами, на терасах тих розсажені були сади; сади сії цар насадив для своєї жінки, дочки мідійського царя Кіаксара, аби вони нагадували їй чудові гори мідійські.
Біля царського дворця була ще піраміда зо сходами, де святці правили одправи перед богом Меродахом, ся піраміда є найдавніша будова халдейська, а Набукодоросор тільки поправив її, про се говориться в одному написові, що вирізаний на чорному камені; напис той великий і цікавий, там описується спосіб збудування церков та дворців вавілонських. Найславнішою будовою була церква Бела (Ваала) і башта на вісім поверхів в різні барви помальована, та сама багата, що про неї склалася легенда “стовпотворення вавілонського”. Башта ся стояла з незапам’ятних часів нескінчена, а Набукодоросор її поновив і прилучив до міста Вавілону, провівши міську стіну поза нею, перше ж вона стояла на одшибі від міста. На місці тому і досі є величезні звалища і сливе на кожному камені виписане ймення Набукодоросора.
Набукодоросор царював 43 роки. Про кінець його царства жиди склали легенду і з неї видно, що вони найгірше з усіх царів вавілонських ненавиділи сього. В книзі пророка Даниїла розказується, ніби Набукодоросор був покараний за свою нечесть і знущання над божим народом страшною карою: він був обернений у вола і сім літ жив серед диких звірів, “йому давали, наче волові, їсти траву, тіло його кропила роса небесна, аж поки не виросла на ньому шерсть”. Може се яка-небудь перекручена вавілонська легенда, а може жиди, бачивши крилатих волів з людською головою, та левів, та інших аллегорічних звірів на дверях царського дворця, уявили собі, що то постаті царя.
Там же у Даниїла розповідається й про Балтазара (нібито сина Набукодоросора), як він справляв бенкет і на стіні з’явилася рука, що написала три огнистих слова, віщуючих погибель Вавілону; Балтазара ніби в ту ж ніч убито, а другого дня Дарій завоював Халдею. Все це легенда, бо вона не сходиться ні з іншими пам’ятниками, ні з хронологією, бо коли настав Дарій, то самостійного вавілонського царства давно вже не було, а були тільки від часу до часу повстання, та їх Дарій хутко пригнічував. Взагалі книгу Даниїла не вважають певним історичним свідоцтвом, бо вона написана в пізніші часи і замість історії там більше легенди, правда, цікаві, але вже для інших причин.
Взагалі швидка погибель вавілонського царства послужила для сили легенд. У Бероза говориться, ніби сам Набукодоросор перед смертю заповідав погибель Вавілонові. По трьох царях нічим не славних настав Набонагід, остатній нащадок Набукодоросора, тоді прийшов Кір з персами та мідійцями і обложив Вавілон. З історії перської ми знаємо подробиці тієї облоги і яким способом Вавілон був звойований. Може ся облога Вавілону персами та мідійцями (за Kipa однак, а не за Дарія) і велике свято, що на той час справляли вавілонці, і послужили до легенди про Балтазаровий бенкет. Як зайняли місто, то Набонагід сам віддався Кірові і за те було йому життя подаровано і дозволено доживати віку в чужій країні. Після того разів два здіймалося повстання у Вавілоні і виставлявся цар названий, ніби син Набонагіда, Набукодоросор II, але ті повстання Дарій загнітив у початку. Потім уже ні Асірія ні Халдея не були незалежними ніколи.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)