Хуса
От, кара божа з нею!
(Плеще в долоні.)
Увіходить управитель.
Поклич мені Сабіну.
Управитель іде.
За хвилину ввіходить Сабіна, молода, гарна рабиня-самаритянка, убрана на грецько-римський лад, і мовчки спиняється в порога.
Хуса
(до Сабіни)
От що, слухай…
Сьогодні в мене будуть гості з Рима,
Поважні і Потрібні, – розумієш?
Сабіна
(хизуючись, з усмішкою)
Сабіна розуміє все, що треба,
Чого ж не треба, то не розуміє.
Хуса
(трохи прояснів)
Отак і слід. То тих гостей я хочу
Вітати якнайкраще.
Сабіна
Буде Публій
І Марція, жона його?
Хуса
Ти знаєш?
Сабіна
Сабіна знає все.
Хуса
То, може, знає,
Що я хотів би Марції вгодити?
Сабіна
(помалу, з притиском)
Сабіна знає все.
Хуса
(трохи сп’ятився від її тону)
Гаразд, гаразд!
Я хочу Марцію прийняти гідно,
Як то належить станові її
І родові. У мене паніматка
Стара вже і не може тим трудитись.
(Сабіна іронічно всміхається, Хуса вдає, що того не бачить.)
Тим часом не приходиться вітати
Матрону римську в домі без жіноцтва.
Ти розумієш?
Сабіна
Так, я розумію:
Хоч, кажуть, муж є голова жоні,
Та голові без тіла трудна рада.
Хуса
(суворо)
Сьогодні я до жартів не охочий –
Завваж собі.
Сабіна з удаваною покорою схиляє голову.
Візьми найкраще вбрання,
Оте, що я привіз тобі з Сідона,
Причепурись, бо Марцію вітати
Сьогодні маєш ти.
Сабіна
Твоя рабиня
Шляхетну гостю має привітати?
Хуса
Не потребуєм їй того казати,
Що ти рабиня. Назову тебе
Сестрою.
Сабіна
Публій дуже добре знає,
Що ти сестри не маєш.
Хуса
Ну, нехай
Своячкою чи кревною якою,
Сама там вигадай.
Сабіна
Якби жоною,
Було б для Марції найвідповідніш.
Хуса
Для Марції?
Сабіна дивиться на нього скоса з-під спущених вій.
Я раз казав, Сабіно, –
Доволі жартів!
Сабіна
(стиха, знов з притиском)
Може, се й не жарт.
Хуса
(шпарко, з бистрим поглядом на Сабіну)
Я не вдівець. І Публій теє знає…
Сабіна
Що знає?
Хуса
Що не ти мені жона…
Сабіна
(сміливіше, впадаючи в річ)
Що так Було! А доки має бути
Невірній жінці вірним чоловік?
Не знає наш закон розлучних листів?
Коли гостей так трудно одурити,
То хай їх справжня друга жінка прийме.
Хуса
Сабіно, ти, здається, вже забула,
Що ти рабиня?
Сабіна
(з удаваним раболіпством)
Панові своєму
Рабиня дякує, що нагадав їй,
Хто він і хто вона. Тепер я тямлю,
Що не мені, затоптаній ганчірці,
Гостей шляхетних пристоїть вітати.
Мій пан хотів собі пожартувати
З рабині. Вдатний жарт!
(Сміється фальшивим сміхом.)
Хай пан дозволить
Піти рабині знову до роботи,
Бо, може, вернеться з дороги пані,
То ще мене за лінощі скарає.
(Не ждучи відповіді, подається йти.)
Хуса
Стій!
Сабіна спиняється.
Я… я ще подумаю про те,
Що ти казала.
Сабіна
Часу є доволі,
Тож Марція прибуде аж опівдні.
Хуса
(дратуючись)
Я маю думати про се тепер?!
Сабіна
(спокійно)
Я маю Марцію вітати завтра?
Хуса
Ні, ти її сьогодні привітаєш!
Сабіна
Сьогодні ж має й думання скінчитись.
Хуса
Ти вже мені розписуєш закони?
А знаєш ти, що я тобі закон?
Що я тебе скарати смертю можу
За непокірність?
Сабіна
(низенько вклоняється)
Панська воля й божа!
Але рабиня мертва привітати
Гостей твоїх не зможе, і матрона
Не матиме належної пошани.
Хуса
(дивиться пильно Сабіні в вічі, вона твердо видержує його погляд. Він відступає і, ходячи по світлиці, говорить немов сам до себе.)
Ні, се нечувано… Якась рабиня…
Наложниця… непевного коліна…
Простачка родом…
Сабіна
Ірод, наш тетрарх, –
Нехай йому господь продовжить віку! –
Походить від рабині, кажуть люди.
Хуса
Але його жона царської крові!
Сабіна
Мій владар чей же у царі не важить?
Хуса
(спиняється, зумівшись)
Ти розумієш те, що ти сказала?
Сабіна
(з явною насмішкою в голосі, але з наївним виразом обличчя)
Сабіна розуміє все, що треба,
Чого ж не треба, то не розуміє.
Хуса
(нишком, з острахом)
Єхидна самарійська!..
Увіходить раб.
Раб
Можний пане!
(Замовк.)
Хуса
Чого тобі?
Раб
Там пані прибула…
Хуса
Хто? Марція?
(Заметушився.)
Раб
Ні…
Хуса
Хто ж?
Раб
То… Наша пані…
Дружина мого пана…
Хуса
Як?!.
Раб
(падає на коліна)
Благаю!
Не покарай свого раба!
Хуса
(зміняє раптом гнівний тон на холодно-спокійний)
Устань.
Скажи, що жду її у цій світлиці.
(До Сабіни.)
Ти можеш відійти.
Раб і Сабіна виходять.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)