На дорозі з Багдаду в Тегеран, на землі давньої Мідії стоїть скеля 456 метрів заввишки, зветься вона Бегістун. Скеля та гостро обтесана і на ній вирито багато фігур та написів. За два місяці трудно відмалювати всі ті малюнки, а злізти на вершок тої скелі дуже тяжко і небезпечно. Написи Бегістунські самі важні з усіх, які відомі, і написані вони на трьох державних мовах: на перській, на індійській та на асірійській. Найперше вчені разібрали перські написи, а після них вже легше було розібрати два другі. Пам’ятник сей відноситься до Дарія сина Гістаспа. Так там написано:
“Я, Даріавус, цар великий, цар многолюдних країн, цар царів, цар сього світа незмірного і його опора, я син Гістаспа Ахеменід”.
Далі він називає своїх предків, перелічує піддані краї і розказує, як він вступив на царство, Але, як завжди а таких розповідях на хвалу цареві, так і тут змова семи товаришів сподана дуже темно, а тільки Дарій виступає єдиним героєм, що сам усе зробив при помочі скількох вірних слуг, але ймення сих “вірних слуг”, що виставлені в кінці напису, як раз ті самі, що і в Геродота. Ось та розповідь про вбивство мага:
Цар Даріавус об’являє: ось що я зробив перед тим, як став царем: Камбузія (Камбіз), син Куруса (Kipa), нашого роду, царював тут передо мною. Сей Камбузія мав брата, званого Барзія (Смердіз), од того самого батька і тої самої матері, що і він сам. Одного дня Камбузія забив Барзію; народ не знав про його смерть. Потім Камбузія пішов у Єгипет. Поки він був у Єгипті, народ збунтувався, брехня розійшлася в краю, в Персії, в Мідії та в інших країнах.
Був один маг, званий Гаумата, він повстав у Пізіагаді (Пасаргаді); там є гора, що зветься Аркадріс; се було 24 дня місяца Віякна (лютого), колі він повстав. Він одурив люд, кажучи: Я Барзія, син Куруса, брат Камбузії. І люд збунтовався, привернувся до нього і покинув Камбузію. Потім Камбузія вмер, сам себе поранивши. Teє царство, що Гаумата маг заграбував у Камбузії, здавна вже належало до нашого роду. Коли Гаумата маг забрав у Камбузії Персію, Мідію та інші краї, тоді він чинив свою волю, він став царем.
Не було людини з нашого роду, щоб одважилася зірвати корону з Гаумати мага. Люд боявся його, бо він був лютий. Він би забив багато людей, що знали справжнього Барзію. Він би забив увесь народ, щоб тільки ніхто не довідався, що він не Барзія, син Куруса. Ніхто не смів нічого казати проти Гаумати мага, поки я не прийшов.
Тоді я помолився Агура-Мазді і? гypa-Мазда мені поміг. 10-го дня місяця Багаядіс (Марця) я забив, при помочі вірних людей, Гаумату мага і головних його помішників. Єсть замок званий Сіктауватіс в Нізеї в Мідії, там я його вбив, я одібрав йому царство. По волі Агура-Мазди я став царем, я відновив державу, що була заграбована в нашого роду. Я позводив олтарі, що Гаумата маг розкинув, я вирятував люд. Я повернув співи та святі обряди.
Остання фраза досить непевна: трудно, щоб маг (святець) роскидав святі олтарі. Се або цар хотче показати себе праведнійшим від мага і тим заслонити свій гріх забивства святця, або може тоді ще віра персів одрізнялася від мідійської і Гаумата спраді зневажав її, чи може знов се говориться про співи та обряди чужих, підданих персам племен, їх же святець мідійський міг і справді зневажати, а царі перські відносилися досить терпимо до чужих вір.
На Бегістуньській скелі виритий Дарій і різні люди, що здіймали повстання проти нього. Хоч вони там усі зв’язані на один шнур, але вони всі повставали в різні часи. Цар топче ногами Гаумату мага, а девятеро інших стоять перед ним зв’язані на один шнур з руками назад заложеними. Над ними надписані їхні ймення. У горі проти царя зроблена символічна фігура, ака часто малювалася при асірійських царях, думають, що вона має з’являти царевого феруера. Ось написи над пов’язаними людьми:
1) Се Гаумата, маг, що брехав, говорячи: Я Барзія, син Куруса, я цар.
2) Се Атріна, що брехав, кажучи: Я цар Сузіани.
3) Се Надітабіра, що брехав, кажучи: Набукодороссор, син Набонагіда і цар вавілонський.
4) Се Фравартіс (Фраортес), що брехав, кажучи: я Ксаттріта з роду Кіаксара, цар мідійський.
5) Се Мартія, що брехав, кажучи: Я Уманес, цар Сузіани.
6) Се Цітратакма, що брехав, кажучи: Я цар сагартійців, з роду Кіаксара.
7) Се Вагіаздата, що брехав, кажучи: Я Барзія, син Куруса, цар.
8) Се Араку, що брехав, кажучи: Я Набукодороссор, син Набонагіда, цар вавілонський.
9) Се Фрада, що брехав, кажучи: Я цар Маргіани.
10) Се Сарука, Сакієць.
Як видно, повстаннів було чимало. Цар Гаумата, каже Геродот, підчас свого недовгого царювання так привернув до себе піддані народи, що всі, окрім персів, жалували за ним. Новий цар знов наложив податки, ще були подаровані на три роки, от і почались повстання. В кожній країні знаходився такий одважний чоловік, що збирав коло себе невдоволених і здіймав повстання, а щоб придбати собі ще більше поваги, називався яким небудь царем із стародавнього роду. Як видно з сього напису, було двох Набукодороссорів у Вавілоні, двох потомків Кіаксара в Медії, і двох Барзіїв у Персії. Перші повстання знялися, в Сузіані та в Халдеї. Так пишеться далі на скелі Бегістуньській:
“Цар Даріавус об’являє: Коли я вбив Гаумату мага, то чоловік, званий Атріна, син Упадарми, повстав у Сузіані. Він казав людові: Я цар Сузіани. І один чоловік вавілонській, званий Надітабіра, син Анірі, повстав у Вавілонії, Він казав, брешучи, до люду: Я Набукодороссор, син Набонагіда. І люд вавілонський увесь перейшов до сього Надітабіри.
Тоді я послав військо у Сузіану, він, Атріна, був приведений перед мене скований. Я його вбив. Тоді я пішов на Вавілон проти Надітабіри, що назвався Набукодороссором. Його військо обороняло Тигр; воно трималося на кораблях. Агура Мазда мені поміг, Я перейшов через Тигр. Я побив багато військо Надітабіри. Тоді я пішов на Вавілон. Коли я дійшов до міста, що звалося Зазана, на Єфраті, Надітабіра наблизився з своїм військом. Ми вступили в бій. Агура-Мазда дав мені свою допомогу, я побив багато народу. Потім я взяв Вавілон і вбив Надітабіру”.
Облога Вавілону розказується у Геродита з такими подробицями, що їх можна уважати за легенду, тим більше, що в написі Бегістунському про них не згадується. Геродот каже, що вавілоняне приготувалися довго витримувати облогу, та щоб менше потребувалось їди, то кожний чоловік повбивав усіх жінок в своєму домі, окрім матері, та ще якої одної жінки, що варила їсти. Дарій уживав різних способів, щоб забрати місто, навіть Кіровий спосіб, але вавілоняне добре стереглись і він нічого не міг вдіяти. Вавілоняне танцювали по мурах і, насміхаючись, казали, що тоді перси їх завоюють, коли у мулів будут ослята. А, як відомо, у мулів дуже рідко бувають діти.
На двадцятому місяці в перському таборі самка мула привела осля, сама ж вона належала до Зопіра, сина Мегабізового. Зопір прийняв се за знак божий і став думати, як би йому взяти Вавілон. Він обтяв собі вуха і ніс, збив себе страшенно батогом і так покалічений пішов у Вавілон (раніше сказавши про свій замір цареві). Там його прийняли, бо він сказав, що то його перси так скалічили і що він покинув перський табор. Розвідавши всі вавілонські справи і ставши довіренною людиною там, він виступив з військом проти персів (навмисне) і перси навмисне піддавались йому.
Тоді вавілоняне доручили йому владу над містом, а він відчинив усі брами, впустив персів, тоді місто було зруйноване. Дарій страшенно сплюндрував місто і розп’яв силу народу. Кір не робив сього. Потім він спровадив жінок з чужих сусідніх країн замість повбиваних вавілонських. Всіх жінок спроважено було 50,000. Зопірові дав він місто Вавілон у вічну обладу і завжди тримав його у великому почоті. Правда, що Зопірова подія була зрадлива, але ж Дарій казав, що нема чоловіка в світі гідного порівняння з Зопіром, окрім Kipa, але ж до Kipa не смів рівнятися жоден перс. З того часу пішов звичай обманювати всякими способами різних повстанців, дарма що перси хвалилися, ніби над усе в світі люблять і поважають правду. Для власної користі вони й правду готові були забути.
Далі в Бегістунському написі говориться про мідійське повстання:
“В той час, як я був у Вавілоні, повстали проти мене ось які краї: Персія, Сузіана, Мідія, Асірія, Арменія, Партіана, Маргіана, Саттагідія, Скітія. Один перс на ймення Мартія, повстав у Сузіані і казав до люду: “Я Уманес, цар Сузіани”. Тоді я пішов на Сузіану і сузіанці, боячись моне, взяли сього Мартію, що був їхнім ватагом, і вбили.
Цар Даріавус об’являє: чоловік, званий Фравартіс, повстав проти мене в Мідії; він так казав людові: “я Ксаттріта, з роду Кіаксара”. І люд мідійський збунтувався проти мене і пішов за Фравартісом, він же був царем в Мідії. Військо перське та мідійське, що було при мені, зосталось мені вірним. Я послав слугу свого Гідарнеса, я зробив його старшим. Я так сказав воякам: “Ідіть, бийте се військо мідійське, що не слухає мене”. Агура-Мазда поміг мені; військо Гідарнеса побило повстанців”.
Однак все таки Фравартіс не був взятий, отже повстання ще не минуло, воно все ширшало в Мідії, Арменії та Асірії. Цар, зайнятий облогою Вавілону, посилає в Арменію свого слугу Дадарсара, арменця. По милості Агура-Мазди він побив багато люду, але, не вважаючи на три перемоги, прийшлося послати другого слугу, Омізеса. Даремне казав йому Дарій: “Іди, знищи се бунтівниче військо, що не слухає мене”. Бунтівниче військо займає Асірію і дві перемоги не знищили його. Нарешті Дарій, взявши Вавілон, пішов сам зо всею силою на повстанців:
“Тоді я пішов з Вавілону і подався в Мідію, щоб втишити її. Є в Мідії місто зване Гундурус; там Фравартіс, що назвався царем мідійським, зустрів мене з своїм військом. Ми вступили в бій. Агура-Мазда дав мені свою поміч і я побив багато люду. Сей Фравартіс утік зо своїми скількома вірними вояками в Рагу в Мідії, я послав погоню. Його зловили і привели перед мене. Я відтяв йому ніс, вуха і язик. Його тримали скованого при моїй брамі, увесь люд бачив його. Потім я казав розп’ясти його в Екбатані, його і всіх його спільників.”
По смерті Фравартіса, Цітратакма, назвавшись царем з роду Кіаксара, повстав у Сагартії. Дарій послав на нього військо перське та арменське:
“Агура Мазда допоміг мені, моє військо знищило військо бунтівниче. Цітратакму привели перед мене. Я обтяв йому ніс і вуха. Його тримали скованого при моїм дворі і весь люд бачив його. Потім я казав його розп’ясти в Арбелах”.
Партіану та Гірканію, що пристали до Фравартіса, покорив Гістасп, Дарієвий батько. Бактріанський начальник усмирив Маргіяну. Але тут в Персії знову повстав Вагіаздата, що видавав себе за Барзію (Смердіза). Його розп’яли, як і всіх інших. Вавілон знов повстав за приводом Араку, що назвався Набукодороссором (царем вавілонським), його знищив товариш Дарія (з тих семи) Інтаферн, тим часом Габріас починав третє повстання в Сузіані.
Геродот ще споминає одну подію, що не згадана в написі Бегістунському, може через те, що вона не служить на честь Дарієві: Ороітес, сатрап Фрігії, починав триматися занадто незалежно, робив, що сам хотів, забив двох знакомитих персів, навіть ставив засади на царських гонців. Однак одкритого повстання не робив. Дарій задумав стратити його хитрощами, щоб не робити шуму в краю. Він вибрав одного перса з найвірнійших і доручив йому згубити Ороітеса. Той написав скілька листів, запечатав їх царськими печатями і пішов у Фрігію. Там вивідавши ума в сторожі Ороітеса, він побачив, що та сторожа прихильна до царя, тоді він дав сторожі лист, де було написано: “Перси, цар забороняє вам служити Ороітесові”. Вони в ту ж мить склали долі всю зброю. Тоді він дав їм другий лист: “Цар Дарій наказує персам, що в Сардах, убити Ороітеса”. Сторожа зараз витягла мечі і вбила сатрапа.
Все це діялося в кінці VІ в до Р. X. межи 520 р. й 514 в такому порядку:
520 – Дарій жене вавілонян в місто.
519 – початок облоги вавилонської й повстання мідійців та арменців, перший поход на них.
518 – кінець облоги Вавілону, покорення мідійців та арменців.
515 – поход в Партіану.
514 – повстання сакійського царя Саруки.
Дарій так закінчує розповідь свою: “Ось що я вчинив за помочею Агура-Мазди: Я мав 19 боїв з бунтівничими народами, я їх покорив і взяв у полон 9 царів”. Тут намальований він і 9 повстанців. Далі він пише:
“Хто буде читати сей напис, читай і знай, що я нічого такого не сказав, чого б я не зробив, і що я навіть зробив багато такого, про що тут не кажу. Коли ти не скриєш сього напису, хай Агура-Мазда буде тобі ласкавий, дасть тобі багато нащадків і довге життя. Коли ж ти скриєш його, хай Агура-Мазда стане тобі ворогом і хай не буде нащадків у тебе. Агура-Мазда та інші боги, які єсть, були до мене ласкаві, бо я не був ні невірою, ні брехуном, ні насильником (тираном). Ти, що бачитимеш колись сей напис і сі образи, не роби їм ніякої шкоди. Коли ти їх доглядиш, доглядиш сам себе. Коли ж ти їх знищиш, нехай Агура-Мазда стане тобі ворогом, хай тобі не буде нащадків, хай Агура-Мазда знищить всі твої надії і все, що ти вчиниш на світі”.
На Бегістунській скелі нічого не згадується про поход на Індію, але Геродот розказує, ніби Дарій посилав туди своє військо, і навіть розказує дещо про життя та звичаї індійських народів, але всі ті розповіді мають в собі дуже багато чудного. Він розказує, що одні народи живуть у пустині, дуже близько до сходу сонця, що вони людоїди і мають дуже дикі звичаї, що вони вбивають старих та слабих і їдять їх. Про других каже, що вони провадять бродяче життя і займаються риболовством, плаваючи річками на пучках очерету. Знов же, каже він, є й такі, що зовсім не їдять м’яса, а тільки ростини, і вважають за великий гріх вбити що-небудь живе; вони не живуть по хатах і не сіють збіжжя. Окрім того, ще Геродот розказує про якийсь чудний спосіб добування золота в Індії при помочі великих мурах, таких завбільшки, як лисиці. Потім він розповідає, ніби Дарій виряжав колись експедицію. щоб розвідати сторони по берегах р. Інду. Але ж, як видно, р. Гангу ні Геродот, ні перси його часів зовсім не знали.
Посилаючи військо в Індію, сам Дарій ходив тим часом в Скитію європейську. Геродот споминає ще і Скитію азіатську, або Сакію, та здається, що греки по більшій часті звали скитами всі чужі, невідомі народи, дарма, до якого племені вони належали.
Геродот багато розповідає про звичаї тих скитів, описує їх яко політеїстів, звичаями досить диких, не маючих сталої домівки (номадів) і приносячих людські жертви. Він розказує, як вони здіймають скальпи з забитих людей і ходять в одежах з людської або звірячої шкури і п’ють вино з людських черепів. Він розказує про їхніх святців – ворожбитів, але, як видно, великої влади ті святці не мали. Геродот описує ще багато інших дикіх народів, сусідніх скитам, але вони всі, як і самі скити, не належать до історії східніх народів, отже про них будемо говорити потім в другому місці.
Дивно, що Дарій, замість іти воювати багатий край Індію, пішов на убогу та дику Скитію. Геродот каже, ніби він хотів покарати скитів за їхній набіг за часів Кіаксара. Другий історик каже, ніби війна почалася за дочку скитського царя. Як видно все-таки, поход Дарієвий був такий самий безумний та несправедливий, як і поход Камбіза на Етіопію.
Коли Дарій збирав велике військо, щоб іти на скитів, брат його радив йому, щоб він покинув тую війну, але Дарій не послухав ради і, зібравши як можна більше війська, пішов сам з ним на скитів. Один перс просив царя, щоб той лишив йому вдома одного сина з трьох, але цар сказав, що лишить йому всіх трьох, а потім казав забити всіх трьох і кинути на перській границі.
Потім Дарій пішов у Халкедонію, де йому малоазійські греки поставили міст через Босфор. Там же над Босфором казав Дарій поставити дві білих колонни і на них написати на одній по-асірійськи, на другій по-грецьки, ймення усіх народів, які з ним ішли, а йшли з ним усі піддані йому народи
Дарій вирядив малоазійських греків морем на гирло Дунайське, а сам пішов через Тракію сухопуттям на скитів. Дорогою він ставив пам’ятники, щоб знати було, де переходив. Перші народи перед Дунаєм (траки, кірміади, міпсейці і т. д.) самі покорилися Дарієві, або знов були дуже легко повойовані. Гети сперечалися, але їх хутко звоювали. На Дунаєві греки, послані морем, вже поставили міст і Дарій перейшов на той бік, потім казав грекам зламати за ним міст і йти за ним у Скітію, але греки попросили Дарія, щоб він не ламав мосту, а поставав би їх на сторожі при тому мості; Дарій згодився на се. Дарій непевний був, чи він вернеться тим самим шляхом, отже дав грекам ремінь, зав’язаний на 60 вузлів, і казав їм розв’язувати що день по вузлі, – щоб стерегли міст поки усіх вузлів не розв’яжуть, а як розв’яжуть, то можуть собі іти до дому, не чекаючи йoro, коли він не прийде до того часу.
Скити скликали тим часом сусідів собі до помочі проти Дарія, але деякі не схотіли їм помогати. Тоді скити зібралися з своїми возами (вони, не маючи домівок, жили в возах) і втікали перед персами, аж поки не затягла персів на землі тих народів, що відмовили їм своєї помочі, для того, щоб ті мусили воюватися проти персів за свої землі. Втікаючи, скити завалювали за собою криниці та псували пасовиська. На персів напав голод, а скити їх тілько дратували своїми невеличкими відрядами, що часом вибігали проти персів.
Тоді Дарій послав гонця до царя скітського і спитав його: “Чого, ти втікаєш від мене? Коли твоя сила слаба, то піддайся, віддай мені свою землю й воду, коли ж ти дужий, то бийся”. Цар скитській відповів йому:
“Я не втікаю, а роблю те, що завжди роблю і в мирні часі. Ми не боїмося втратити свої городи, бо в нас їх нема, не боїмося плюндрування наших земель, бо вони в нас не орані, і нема нам за що воюватися. Коли ж хочеш довести нас до війни, то знайди могили наших батьків, а зобачиш, чи вміємо ми їх боронити. Замість землі та води, посилаю тобі дарунки, що більш тобі личать”.
І цар послав Дарієві миш, жабу, птицю та п’ять стріл. Дарій прийняв се за знаки підданства, ніби то скити віддають йому воду, землю, повітря і зброю. Але ж один перс розтолкував йому краще значення чудного подарунку:
“Перси, сказав він, сі подарунки значать, що коли ви не літаєте, як птиці, не ховаєтесь під землю як миші, не скачете через болото, як жаби, то ніколи, вам не бачити вашої рідної сторони і всі ви погинете від наших стріл”.
Тоді Дарій завернувся і пішов з військом назад до Дунаю. В таборі ж на тім місці покинув слабих, деяких рабів та ослів, щоб скити думали, що він ще не виступав. Але скити довідалися про відступлення і навперейми пішли до Дунаю, й знаючи коротший шлях, прийшли туди раніше Дарія. Там вони радили грекам (іонійським) покинути стерегти мосту, а втікати додому, покинувши, Дарія гинути в Скитії, і таким способом визволитися від перського ярма. Але греки, розрадивши між собою, зосталися чекати Дарія і потім помогли йому переправитися через Дунай в Тракію, бо все-таки половину мосту мусили розвалити, боячися скитів. Потім скити казали про малоазійських греків: “яко вільні люди, вони найнікчемніші і найподліші в світі, але яко раби найвірніші!”
Дарій же переправився знову на азіатський беріг, а в Європі покинув частину війська, щоб завойовувало Тракію Дарій застановився на який час у Сардах, подавав надгороди грекам за їхню поміч в поході, потім подався до дому. Військо те, що зоставалось у Тракії, завоювало Тракію і всі землі від Дунаю аж до Тессалії. Потім перси ще завоювали багато городів грецьких в Європі та в Азії. Сі руйнування чужих міст перси оправдували там, що вони хотіли покарати тих народів, що не помагали їм в поході і що насміхалися з війська при відступленні. Деякі історики пишуть, що Дарій попалив деякі міста за те, що мешканці їх пробували розвалити босфорській міст, а деякі для того, щоб вони часом не допомогли скитам напасти на перську державу. Скити справді збиралися зробити напад, але не могли, бо нікому було помогти їм перебратися через море. В грецьких пограничних містах Дарій посадив старшинами прихильних до себе людей і тії тримали мешканців, як у неволі.
Так закінчився скитський поход Дарія. Та й не по тодішніх часах було пускатися в такі далекі та невідомі сторони з непевним різнонароднім військом проти сміливого та дикого народу.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)