Михайло Григорів – Босі зерна

Схожі вірші:

1. Михайло Григорів – Віч-на-віч І здогад снігу поясноє і глина доглядає у дереві і квітень ненадовго Січень-червень 1997...
2. Михайло Григорів – Словник Порожніє замах води даленіє пересторога часу Мов сіль перечислених руж ятриться зморшка саду Січень-червень 1997...
3. Михайло Григорів – Весляр І далі (за димом) хтось спалює дим – безберегі краї заколоту землі нічиєї 1997...
4. Михайло Григорів – Вигнання без меж Прозорі шатра відслонюють непоквапливу повняву зауважень води незримі плем’я підростаючих ран – прорив безперебіжний...
5. Михайло Григорів – Безміри проминання Верхів’я весел тільки в облозі самих весел скорочують письмена безоглядного моря...
6. Михайло Григорів – Над річкою увечері Мов силует води ЦЯ фраза на піску...
7. Михайло Григорів – Раптовість проминання Астигла бо квітка шукай без навколо...
8. Михайло Григорів – Відбитки за відбитком Принишкле полум’я мов залишки безмежжя Потойбіч співу лежить перерване віконце у звалищах вітрил Січень-червень 1997...
9. Михайло Григорів – І зливи без мілин Вогні й вогні й вогні хворого дерева і ніхто не спиняється...
10. Михайло Григорів – Історія пасік І розкопано каміння І навперейми лиш хрускотіння бруньок зелене Січень-червень 1997...
11. Михайло Григорів – Суверенне зілля Невідворотність припливних берегів прикопує і найвищі послання самоцвітних одмін слова...
12. Михайло Григорів – Загарбання пісками Дедалі ширшає вікно без дерева навпроти...
13. Михайло Григорів – Поверхні форм Із сухої світлости речей сіє вітер сіль погорди...
14. Михайло Григорів – У висоту дерев Зелені сховища письмен Зелена зваба пам’яті Зелені обшири відсутности Зелені риби смерку Січень-червень 1997...
15. Михайло Григорів – На рівні світань Мов покинуті числа – уламки обірваних вод І пташка звідусюди Січень-червень 1997...
16. Михайло Григорів – Сліди без слідів Течуть острови без порогу уздовж блукань пращі пустель уздовж ранків незаселені ранки...
17. Михайло Григорів – У самоті проваль Вогні мов колір прохолоди мов злам у зливі...
18. Михайло Григорів – Відлуння чекань Літає мороз знімілих кораблів Хто покликав себе до сповідника?...
19. Герасим’юк Василь – На зимовій полонинці Для якого вовка лютого, для якого лиса хитрого, для якого оленя печального, для якого дика темного залишено на дверях колиби напис: “Просимо не розбивати”? І […]...
20. Слабошпицький Михайло – Передмова (Микола Руденко – знаний і незнаний) Слабошпицький Михайло – Передмова (Микола Руденко – знаний і незнаний) Два десятиліття відсутності в літературному процесі республіки, власне, цілковитого літературного небуття (його книжки було вилучено […]...
21. Павло Мовчан – Олень і рись Ах, дикий вершник! Стелить груди Нестямний олень по землі. Вже смерть в кривавому вузлі Зв’язала плоть і дух повсталий… А тінь на віття натикалась, І […]...
22. Андієвська Емма – Дерево Вітри розносили сонця і сіно, Піском заносячи усесвіт, І очі грузнули від невбиральних видив. І крик, що коливав рівнину, Висів на нитці, мов жовток, І […]...
23. Павло Мовчан – Кора Руками охопив, – а під корою сік. Під пальцями членується галуззя, Під пальцями і форма листяна, Під пальцями і шумовиння, Під пальцями і гнізда щебетливі. […]...
24. Дмитро Павличко – “Я пригорнувсь до тебе…” Я пригорнувсь до тебе Серцем і небесами, Плечима пагорбів рідних І доріг поясами. Я пригорнусь до тебе Мислею і землею, Темнотами чернозему І туманами глею. […]...
25. Павло Глазовий – Голуб’ята В санаторії зустрілись Сидір і Варвара. Покохались, полюбились, як голубів пара. Він підтоптаний добряче, а вона – ще дівка. В нього лисина, а в неї […]...
26. Герасим’юк Василь – Старовинний пейзаж Спинився. Внизу ще шуміли роки навіжені… Немов у забуте століття зайшов і стоїш. Поблизу в тумані повільно бредуть прокажені. Дзвіночки про них сповіщають, сповільнюють вірш. […]...
27. Герасим’юк Василь – Жива ватра Дерево тремо об дерево, доки не народиться вона. Вона помирає тільки раз, тому бережемо її. Ми знову виведем наші отари на наші гори і за […]...
28. Дмитро Павличко – “Я бачив тебе сьогодні…” Я бачив тебе сьогодні Між дівчатками з п’ятого класу. Ти така ж, як вони: Тонесенька стебелина, Навколо якої скакалка Гуде, мов пропелер. Я бачив тебе […]...
29. Павло Мовчан – Дубовий листок на снігу Залатано пам’ять, мов драну сорочку, сніги зарівняли всі дати-рубці, і, ніби люстерко, торішній листочок ти міцно затис у своїм кулаці. А в ньому окрайчик весни […]...
30. Герасим’юк Василь – Кому сьогодні не до первородства Кому сьогодні не до первородства, не де свідоцтва роду на землі? Як не крути, збуваються пророцтва: й погублені, й голублені, і злі. Батожить час! Рубцями […]...
31. Микола Руденко – Чорні люди Вони ідуть з моїх дитячих снів З бензинками, натертими до блиску, – Ті чорні люди, друзі давніх днів, Що заглядали у мою колиску. Ну, що […]...
32. Дмитро Загул – “Із буйнесеньким вітром в погоні…” Із буйнесеньким вітром в погоні Я до милої ввечері біг, – Мов несли мене бистрії коні, Під собою не чуючи ніг. Моє серце, як лист, […]...
33. Юрій Тарнавський – Вісім очей Вісім очей, я маю вісім очей – одні очі, щоб бачити мою шкіру, що жде повороту твоєї із пасовиськ туману, другі очі, щоб бачити мої […]...
34. Павло Мовчан – Біля межового каменю В якого дерева мені питати тіні? Із джерела якого воду пить? Я в затінях поплямував сумління, а серце, як розпечене, горить… Ні попуску, ні пільги, […]...
35. Тарас Шевченко – Сонце заходить, гори чорніють Сонце заходить, гори чорніють, Пташечка тихне, поле німіє, Радіють люде, що одпочинуть, А я дивлюся… і серцем лину В темний садочок на Україну. Лину я, […]...
36. Павло Мовчан – “Летить собі зозуленька та й кує…” Летить собі зозуленька та й кує про невтішне горенько про своє: прилетіла з вирію – все цвіте, куди ділось дерево золоте? Літа гаєм, літа бором, […]...
37. Микола Руденко – Ти, мамо, прийшла в сновидіння Ти, мамо, прийшла в сновидіння В рядні – не в парчевому злоті: Обходиш свої володіння В глибинах синівської плоті. Навчи мене сумнівів, мамо, Вдихни в […]...
38. Вірш Василя Симоненка – Леся Українка Десь вітер грає на віолончелі, Морозні пальці приклада до скла, І ти одна в зажуреній оселі Замріяно схилилась до стола. Мов раб німий на араратській […]...
39. Павло Мовчан – “Росте трава, доповнюючи нас…” Росте трава, доповнюючи нас ласкавістю, прихильністю земною, стоїть трава, все знаючи про час, рівняючи непам’ять прямизною… Запліднена літаючим насінням, споріднена, як дух з животворінням, вона […]...
40. Антонич Богдан-Ігор – Мій цех В мойому цеху теслів і митців п’янливі таємниці, зваби і омани. Перо і пензель, тремтячи в руці, проколюють думок метелики весняні. Співна сокира й гостре […]...