Микола Руденко – Лелека

Ну чого ж ти, лелеко,
Утікаєш від мене?
Ген гніздо недалеко –
Там, де стріха зелена.

Там, де стріха дірява
Зеленіє від моху.
Вже літать на галяву
Вчаться дітки потроху.

Я їм неба готовий
Прихилить до землиці…
Чом твій погляд раптовий
Холодніший від криці?

Чим тебе знепокоїв –
Громом сфер, літаками,
Чи тривоги накоїв
Суєтними думками?..

А лелека цибатий
Обізвався з-під клена:
– Краще спробуй не дбати,
Мій земляче, про мене.

Чи повірити зможу
Тим нещирим турботам?
Бачив я загорожу –
Стогнуть люди за дротом.

Вони Бога благали,
Крил у мене просили.
Із німого загалу
Їм злетіти несила…

Ані птаха, ні звіра
Не заманюйте, люди:
Вам не буде довіри,
Доки волі не буде.

Я злечу понад клени –
Та й лови серед неба…
Аніж дбати про мене,
Краще дбайте про себе.

19.01.1974



Микола Руденко – Лелека вірш.