Єгиптяни думали, що письмо видумав бог Тот, він же видумав і математику і філософію. Грецький філософ Платон подає легенду про те, як єгипетський цар Тамус розмовляв з богом Тотом про його науки, а потім запитав його навіщо він видумав письмо. Для того, відповів Тот, щоб зробити людей розумнішими, а їхню пам’ять міцнішою; письмо спосіб, щоб навчатись і пам’ятати науку.
“О, змисленний Тоте! сказав цар, один видумує способи, а другий розсужує користь їхню і шкоду. Ти єси батько письма, то ти й загадуєш йому не той скуток, який воно матиме справді. Ті, що навчаться письма, привикнуть забувати, бо не дбатимуть за пам’ять, покладаючися більше на чужу поміч, ніж на власну пам’ять. Се не буде зміцняти пам’ять, а тільки доповнятиме її. Та не буде то справжня мудрість, що ти даси своїм ученикам, то буде тільки мана. Вони навчаться багато, не доходячи самі ні до чого, і здаватимуться мудрими, але взагалі вони будуть невігласами і трудне їм буде життя, як усім тим, що вважають себе мудрішими, ніж єсть насправді”.
Може й правда, що письмо не робить пам’ять міцнішою, бо у єгиптян мало було таких легенд і розповідів, щоб розповідалися на пам’ять. Та й поезії справжньої не було у них, коли не лічити хіба Пентаурової поема, але ж і вона була писана і писана вже в пізніші часи (за Рамзеса II). У тих же народів, які довго не знали письма, поезія росла дуже, бо щоб запам’ятати краще яку розповідь, вони мусили вкладати її у вірші, в розмірену річ, бо розмірена річ легше дається запам’ятати і не так хутко забувається, як розповідь, розказана звичайним способом. Врешті трудно зважити, чи раннє знаття письма було єдиною причиною тому, що у єгиптян ніколи не процвітала поезія, але все ж се було коли не єдиною, то все ж значущою причиною.
Само ж письмо єгипетське спочатку було таке, що не передавало достотно всіх слів, а тільки загальні думки. Спочатку, просто кажучи, писати і малювати було одно й те саме і одрізнялось одно від другого хіба тільки більшостю чи меншостю постатів. Отже ті малюнки можна було читати, себто розказувати, різними словами. Такий був напевне початок єгипетського письма, але вже на самих ранніх пам’ятниках сей спосіб не заховався в своїй самій первісній формі, там уже поряд з найпростішими малюнками (первісного вжитку) є вже й такі знаки, що мають з’являти окремі певні слова, і кожне з них вже не може бути розказане різними словами.
Се повстало через те, що прийшлося писати такі поняття, що їх не можна просто намалювати, а треба було вживати якихсь таких знаків, щоб виражали те поняття хоч і не прямим способом; тай справді, як намалювати просто, наприклад, таке речення: “я те, що єсть, що було і що буде” [для інших нематер’яльних поняттів уживалося так званих символів, знаків, що виражали головну прикмету того поняття яким небудь умовним способом, напр., любов – серце.] Оттут уже прийшлося видумувати умовні знаки, себто те, що у нас зветься буквами. Тільки букви сі означали не окремі згуки, а цілі склади, і для означення того самого складу часто вживалося різних знаків, не завжди однакових, се повстало з того, що для означення якого складу брався знак такої речі, котрої назва починалася тим складом, який треба написати (напр., для означення слова Рамзес, малювався в початку знак сонця Ра. А слів, що починалися на складРа, було багато і між ними можна було вибирати, через те часто один склад писався на різні способи). Далі вже з’явилися подекуди знаки для окремих згуків, щоб одрізняти між собою подібні склади (напр.,Ра, ро і т. д.). Але сей остатній спосіб (фонетичний) писання не витіснив перших двох (ідеографічного і силабичного). [Ідеографічний – той, що виражав цілі ідеї (думки, поняття); силабичний – що виражає склади; фонетичний – згуки окремі.] Всі три способи вживалися поруч одночасно.
Потім спосіб писання цілими фігурами (гієрогліфами) здався надто загайним для скорого писання, коли прийшлося більше писати. Тоді святці почали скорочувати свої знаки, робити їх простіше, так що вони хоч і не були такі гарні і розбірні (на погляд), як гієрогліфи, та за те їх легше було писати. Таке простіше письмо звалось (у греків) гієратичним, себто – святецьким, бо святці його видумали і найчастіше уживали в своїх папірусах. Потім ще й се гієратичне письмо скоротили так, що воно вже зовсім стало одмінним від малюнкового письма, сей новий спосіб письма звався демотичним – людовим, і його вживали для листів та всяких громадських актів, от же воно було найбільш розпросторено серед єгипетського люду, ним же й найлегше було писати, хоч може й не так добре читати. Як, напр., тепер нам краще читати друковані букви, але всі ми пишемо скорописними буквами, що хоч і не так розбірно для читання, та за те далеко легше для писання.
Отож, як були видумані два легші способи – гієратичний та демотичний, то вже гієрогліфами ніхто з громади не писав, а зостались вони святим письмом і уживано їх тільки для написів на статуях та церквах, себто зосталися вони для урочистих, святих потреб. Як от у нас тепер ще часом друкують святі книги так званою кирилицею, але з щоденного вжитку вона вже давно зникла. Письма гієрогліфами знали тільки святці та майстрі, що училися його навмисне, з простих людей його сливе ніхто не знав.
З початку воно дивно здається, як то в одній країні одночасно могло вживатися різних способів писання та ще й кожний спосіб був построєний на різних правилах. Але ж от, напр., і в нас тепер справа стоїть сливе так само: ми уживаємо 1) друкованих буков, 2) писаних буков, 3) для чисел цифрів, 4) для математичних поняттів окремих знаків (=, х, – , +, :), 5) для прудкого писання стенографичних знаків і т. д. Тільки, щоправда, всі наші знаки легші і для писання і для читання, ніж єгипетські, але ж і єгипетські не були б нам такі трудні, коли б ми знали єгипетську мову.
Довго учені не могли розібрати єгипетського письма, у грецьких істориків є тільки непевні розповіді, видно, що самі вони сього письма не знали. Геродот, напр., тільки говорить, що було два способи письма – святецький і простий (гієратичний та демотичний) і що єгиптяни писали з права на ліво. Другий історик каже, що вони писали тільки фігурами (ідеографічним способом), і так довго думали європейські учені та й не могли дійти ніякого толку. Тільки вже, як знайшли одно писання олександрійського грецького історика, то там спіткали розповідь про те, що єгиптяни писали різними способами, а не самим тільки ідеографічним. Хоч розповідь ся дуже темна і не зовсім зрозуміла, але все ж вона вже показала дорогу, якою треба було йти до пізнання єгипетського письма.
Але от з чого власне почалося справжнє знаття єгипетського письма: в Олександрії знайшли вчені чорного каменя з трьома написами на двох мовах, єгипетській і грецькій, перші два написані по-єгипетські, тільки один гієрогліфами, а другий демотичним письмом, третій же звичайним грецьким письмом по-грецькі. Був то якийсь наказ царя Птолемея. Отож Птолемей, яко ім’я грецьке, мусило бути написано не фігурами, а знаками окремими (буквами), його найперше розібрали і таким способом пізнали скілька знаків єгипетських, а окрім того довідалися, що у єгиптян були букви, а не самі тільки ідеографічні фігури. Потім було розібрано ще скілька царських йменнів з династії Птолемеїв на різних пам’ятниках їхнього часу, і вже стало відомо чимало знаків.
Окрім того, вчені навчилися коптської мови, що повстала з давньої єгипетської. Мовою тією народ перестав говорити ще в XVII ст., але нею ще й досі читають одправи в єгипетських церквах християнських. Отож, знаючи мову коптську, можна вже було розібрати не тільки царські ймення давніх династій, але й звичайні слова, чорний камінь з трьома написами і коптська мова були тим для єгипетської історії, чим була скеля Бегістунська та новоперська мова для історії перської.
При перській історії ми говорили докладніше про спосіб розбирання давнього невідомого письма, отже тут можна сього не переказувати в друге.
Гієрогліфи були розібрані найперше і найлегше, потім гієратичне письмо, а демотичне і тепер ще не зовсім розібране, однак його щодалі все більше розбирають. Багато папірусів вже прочитані, є вже граматки і словарі давньої єгипетської мови. Є переклади Ритуалу і різних уривків святої і простої літератури єгипетської. Багато ще треба роботи над пам’ятниками хисту і літератури єгипетської, але ж не даремне буде потрачена та робота, – вона раз’яснить історію найдавнішої в світі цивілізації і покаже, як далеко розходився її вплив на чужі народи.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)