Осередній дворик (patio) в оселі сеньйора Пабло де Альварес, уряджений на маврітанський лад, засаджений квітками, кущами і невисокими деревами, оточений будовами з галереєю під аркадами, що поширена посередині виступом рундука і ложею (великою нішею); покрівля галереї рівна, з балюстрадою, як орієнтальний дах, і поширена в середній частині тим самим способом, що і галерея внизу; в обидва поверхи галереї ведуть з дворика осібні сходи: широкі і низькі наділ, високі й вузенькі нагору. Дім і галерея ясно освітлені. В дворику світла нема. На передньому плані дворика – альтанка, обплетена виноградом.
Дон Пабло і донна Мерседес, батько й мати Анни, розмовляють з командором у дворику. Вгорі по галереї походжає скілька гостей – ще небагато, – з ними донна Анна.
Командор
Дозволите мені сюди просити
Прекрасну донну Анну на хвилинку?
Донна Мерседес
Аніто, йди сюди! Тут дон Гонзаго!
Анна
(перехиляється через балюстраду і заглядає вниз)
А вам сюди не ласка завітати?
Ах, правда, не горі нагору йти!
(Збігає сміючись прудко вділ.)
Донна Мерседес
Ти, Анно, надто голосно смієшся.
Дон Пабло
І жарти сі мені не до сподоби.
Ти мусиш пам’ятати…
Командор
Не сваріте
Моєї нареченої за теє,
Що близький шлюб її не засмутив.
Я звик до жартів донни Анни.
Донна Мерседес
Пабло,
Нам слід піти нагору гості бавить.
Командор
Прошу лишитись трошки. В нас в Кастільї
Не звичай нареченим бути вдвох.
Та я не забарю вас. Донно Анно,
Прошу прийняти сю малу ознаку
Великої пошани і любові.
(Виймає з-під плаща коштовний перловий убір для голови і склоняється перед Анною.)
Донна Мерседес
Що за чудові перли!
Дон Пабло
Командоре,
Чи не занадто дорогий дарунок?
Командор
Для донни Анни?!
Анна
От ви задля чого
Мене питали вранці про убрання!
Командор
Боюсь, я, може, не зумів добрати…
Але я думав, що як біле вбрання,
То білі перли саме…
Анна
Дон Гонзаго,
Ви хочете зовсім не мати вад,
А се вже й не гаразд, – се пригнітає.
Донна Мерседес
(нишком, сіпнувши Анну)
Аніто, схаменись! Ти ж хоч подякуй!
Анна мовчки вклоняється командорові глибоким церемоніальним поклоном.
Командор
(здіймає убір над її головою)
Дозвольте, щоб я сам поклав сі перли
На гордовиту сю голівку, вперше
Похилену передо мною низько.
Анна
(раптом випростується)
Хіба інакше ви б не досягли?
Командор
(наложивши на неї убір)
Як бачите, досяг.
Дворик сповняється юрбою маскованих і немаскованих, розмаїто убраних гостей, – одні зійшли з горішньої галереї, а другі увійшли з надвірної брами. Межи тими, що надійшли з брами, одна маска в чорному, широкому, дуже фалдистому доміно, обличчя їй щільно закрите маскою.
Голоси в юрбі гостей
(що зійшли з галереї)
Де наш господар?
Де господині?
Дон Пабло
Ось ми, любі гості.
Донна Мерседес
(до новоприбулих)
Таке рясне блискуче гроно гОСтей
Красить наш дім.
Підстаркувата гостя
(з новоприбулих до другої, давнішої, нишком)
Либонь, вже зрахувала
І скільки нас, і скільки ми коштуєм!..
Гостя друга
(так само, до попередньої)
О, вже ж Мерседес на рахунки бистра,
Лиш на гостинність повільніша трохи…
Гостя-панночка
(до Анни, вітаючись)
Аніто, як же ти препишно вбрана!
(Тихше.)
А тільки в білому ти забліда.
Анна
О, се нічого, се тепера мода.
(Ще тихше.)
Як хочеш, я білил тобі позичу,
Бо в тебе навіть і чоло червове.
Панночка
Не треба, дякую.
(Одвертається, відступивши, і поправляє маску й волосся, щоб закрити лоба.)
Молода пані
(нишком до другої, показуючи очима на Анну)
Який убір!
Друга молода пані
(іронічно)
Та тільки ж і потіхи! Бідна Анна!..
Старий гість
(до дона Пабло)
А що, дон Пабло? вже тепер нарешті
Покличе вас король до свого двору, –
Такого зятя тесть…
Дон Пабло
Його величність
Не по зятях, а по заслузі цінить.
Старий гість
На жаль, оцінки часом довго ждати.
Дон Пабло
Чи довго, ви сами зазнали ліпше.
(Повертається до іншого.)
Ви, графе? Як я радий! Честь яка!
Господар, господині, командор і гості йдуть у дім долішнім входом. Маска “Чорне доміно” лишається в дворику, незамітно відступивши в тінь від кущів. Незабаром Анна з молодшими дамами з’являється на горішньому рундуці. Слуги розносять лимонаду та інші холодощі.
Дон Жуан
(замаскований, у мавританському костюмі, з гітарою, входить з брами на дворик, стає проти рундука і по короткій прелюдії співає)
У моїй країні рідній
Єсть одна гора в кришталю,
На горі тій, на шпилечку,
Сяє замок з діамантів.
Лихо моє, Анно!
І росте посеред замку
Квітка, в пуп’янку закрита,
На пелюсточках у неї
Не роса, а тверді перли.
Лихо моє, Анно!
І на гору кришталеву
Ні стежок нема, ні сходів,
В діамантовому замку
Ані брами, ані вікон.
Лихо моє, Анно!
Та комусь не треба стежки,
Ані сходів, ані брами,
З неба він злетить до квітки,
Бо кохання має крила.
Щастя моє, Анно!
Під час співу “Чорне доміно” трохи виступає з кущів і прислухається, під кінець ховається.
Командор
(виходить на горішній рундук під кінець співу)
Які се тута співи, донно Анно?
Анна
Які? Не знаю, певне, мавританські.
Командор
Я не про те питаю.
Анна
А про що ж?
(Не ждучи відповіді, бере у слуги шклянку лимонади і спускається до дон Жуана.)
Анна
(до дон Жуана, подаючи лимонаду)
Бажаєте прохолодитись, може?
Дон Жуан
Спасибі, не вживаю холодощів.
Анна кидає шклянку в кущі.
Командор
(надходить слідом за Анною)
Вам до сподоби пісня, донно Анно?
Анна
А вам?
Командор
Мені зовсім не до сподоби.
Дон Жуан
Я вам не догодив, сеньйоре? Шкода.
Я думав, що зарученим то саме
І слід почути пісню про кохання.
Командор
В тій вашій пісні приспів недоречний.
Дон Жуан
На жаль, його не міг я проминути, –
Так вимагає маврітанський стиль.
Анна
Ви до костюма добирали пісню?
З брами увіходить гурт молодіжі, паничів; побачивши Анну, молодіж оточує її.
Голоси з гурту
О донно Анно! донно Анно, просим,
З’явіть нам ласку! Се ж остатній вечір
Дівочої незв’язаної волі!
Анна
Мої панове, в чім бажання ваше?
Один лицар
Ми просимо, щоб ви сами вказали,
Хто має вам служить в которім танці.
Анна
Щоб я сама просила?..
Другий лицар
Не просити,
Наказувати маєте! Ми будем
Рабами вашими в сей вечір!
Анна
Добре,
Що хоч не довше, бо вже я не знаю,
Що б вам на те сказали ваші дами.
Чи, може, вас від їх рятують маски?
Третій лицар
(скидаючи маску)
Всі зорі бліднуть перед сонцем!
Анна
Дійсно,
Сей комплімент не потребує маски,
Бо він доволі вже поважний віком.
Лицар знов надіває маску і відступає в гурт.
Анна
(до молодіжі)
Що ж, станьте в ряд, я буду призначати.
Всі стають в ряд, і дон Жуан між ними.
Командор
(тихо до Анни)
Чи се такий в Севільї звичай?
Анна
Так.
Командор
Чи й я повинен стати?
Анна
Ні.
Командор відходить.
Панове,
Ви вже готові?
(До дон Жуана.)
Як же ви, поклонче
Змінливої планети, стали в ряд?
Хіба вам звичай дозволяє танці?
Дон Жуан
Для надзвичайної зламаю звичай.
Анна
За се я вам даю танець найперший.
Дон Жуан вклоняється по-східному: прикладає правицю до серця, до уст і до чола, потім закладає руки навхрест на грудях і схиляє голову. При тих рухах поблискує золотий перстень на мізинці.
Дон Жуан
Один?
Анна
Один. Вам другого не буде.
(До молодіжі.)
Я вас, панове, позначу рукою,
Хай всяк свою чергу запам’ятає.
(Швидко вказує рукою на кождого панича по черзі, один панич зостається непозначеним.)
Панич
А я ж? А я? Мені яка черга?
Один з гурту
Остатня, очевидно.
Сміх. Панич стоїть збентежений.
Анна
(до панича)
Мій сеньйоре,
Я мусульманину дала найпершу,
Бо він остатнім буде в царстві божім,
Ви ж, я в тім певна, добрий католик,
І вам не страшно буть остатнім тута.
Панич
Се в перший раз, що я б хотів буть мавром!
Дон Жуан
Е, не в чергу попав ваш комплімент, –
Либонь, судився вам душі рятунок!
Анна
(плеще в долоні)
Мої піддані! годі! Час до танцю!
(Перша рушає нагору, за нею молодь.)
З горішнього поверху чутно грім музики. Починаються танці, що розпросторюються на горішній рундук і галерею. Донна Анна іде в першій парі з дон Жуаном, потім її переймають інші паничі по черзі. Командор стоїть на розі ніші, прихилившись до доступу стіни, і дивиться на танці. “Чорне доміно” зорить здолу і непомітно для себе виходить на освітлене місце перед рундуком. Дон Жуан, скінчивши танець, схиляється на балюстраду, завважає “Чорне доміно” і зіходить уділ, воно тим часом поспішно ховається в тінь.
Маска-соняшник
(входить збоку, переймає дон Жуана і хапає його за руку)
Ти дон Жуан! Я знаю!
Дон Жуан
Я хотів би
Тебе так добре знати, гарна маско.
Маска-соняшник
Ти знаєш! Не вдавай! Я – донна Соль!
(Зриває з себе маску.)
Дон Жуан
Пробачте. В соняшнику справді трудно
Впізнати сонце.
Донна Соль
Ти смієшся з мене?
Тобі ще мало глуму?
Дон Жуан
Де? Якого?
Донна Соль
(понуро)
Я тільки що була на кладовиші.
Дон Жуан
Вас бачив хто?
Донна Соль
Сього ще бракувало!
Ніхто, запевне.
Дон Жуан
Ну, то в чім же діло?
Хіба зустрітися на маскараді
Не веселіше, ніж на кладовищі?
Донна Соль
(сягає рукою за пояс)
О! я забула взяти свій кинджал!
Дон Жуан
(вклоняючись, подає їй свій стилет)
Прошу, сеньйоро.
Донна Соль
(відштовхує його руку)
Геть!
Дон Жуан
(ховає стилет)
Непослідовно.
Що ж вам бажано, прехороша пані?
Донна Соль
Не знаєте?
Дон Жуан
Ні, далебі не знаю.
Донна Соль
Ви пам’ятаєте, що ви писали?
Дон Жуан
Я вам писав: “Покиньте чоловіка,
Як він вам осоружний, і втікайте”.
Донна Соль
З ким?
Дон Жуан
А конечне треба з кимсь?
Хоч і зо мною. Можу вас провести.
Донна Соль
Куди?
Дон Жуан
В Кадікс.
Донна Соль
Навіщо?
Дон Жуан
Як навіщо?
Хіба на волю вирватись – то мало?
Донна Соль
То ви мене просили на стрівання,
Щоб се сказати?
Дон Жуан
А для чого ви
На те стрівання йшли? Чи ви хотіли
Підсолодити трохи гірку страву
Подружніх обов’язків? Вибачайте,
Я солодощів готувать не вчився.
Донна Соль
(подається до сходів на рундук)
Ви ще мені заплатите за се!
“Чорне доміно”
(виходячи на світло і переймаючи донну Соль. Ненатурально зміненим голосом.)
Твій муж тобі дозволить плату взяти?
Донна Соль миттю вибігає геть за браму. “Чорне доміно” хоче сховатись у тінь, дон Жуан заступає йому дорогу.
Дон Жуан
Ти хто, жалОБна маско?
“Чорне доміно”
Тінь твоя!
Спритно втікає від дон Жуана, ховаючись поза кущами, забігає в альтанку і там прищулюється. Дон Жуан, втерявши “Чорне доміно” з очей, подається в інший бік, шукаючи його. На горішньому рундуці донна Анна танцює сегідильї.
Один лицар
(коли Анна скінчила танець)
Осе ж ви танцювали, донно Анно,
По наших всіх серцях.
Анна
Невже? Здавалось
Мені, що я танцюю по помості.
Чи се у вас такі тверді серця?
Другий лицар
(підходить до Анни і вклоняється, запрошуючи до танцю)
Тепер моя черга.
Анна
(складає долоні)
Сеньйоре, пробі!
Другий лицар
Я підожду. Але черга за мною?
Анна
Звичайно.
(Встає і, замішавшись межи гостями, зникає, потім з’являється в дворику, вийшовши долішніми сходами.)
Донна Анна надходить до альтанки. “Чорне доміно” вибігає звідти швидко, але без шелесту, і ховається в кущах. Анна падає в знесиллі на широкий ослін в альтанці.
Дон Жуан
(наближається до неї)
Се ви тут? Вибачайте, вам недобре?
Анна
(сіла рівніше)
Ні, просто втомлена.
Дон Жуан
Іти на гору?
Анна
Як?.. А!.. Між іншим, я найбільш втомилась
Від безконечних дотепів сей вечір.
Дон Жуан
Я в думці мав не дотеп.
Анна
Що ж інакше?
Дон Жуан
Я думав: що могло примусить вас
Нагірної в’язниці домагатись?
Анна
В’язниці? Я гадаю, просто замку,
А замки завжди на горі стоять,
Бо так величніше і неприступніш.
Дон Жуан
Я дуже поважаю неприступність,
Як їй підвалиною не каміння,
А щось живе.
Анна
Стояти на живому
Ніщо не може, бо схибнеться хутко.
Для гордої і владної душі
Життя і воля – на горі високій.
Дон Жуан
Ні, донно Анно, там немає волі.
З нагірного шпиля людині видко
Простори вільні, та вона сама
Прикована до площинки малої,
Бо леда крок – і зірветься в безодню.
Анна
(в задумі)
То де ж є в світі тая справжня воля?..
Невже вона в такім житті, як ваше?
Адже між людьми ви, мов дикий звір
Межи мисливцями на полюванні, –
Лиш маска вас боронить.
Дон Жуан
Полювання
Взаємне межи нами. Що ж до маски –
Се тільки хитрощі мисливські. Зараз
Її не буде.
(Скидає маску і сідає коло Анни.)
Вірте, донно Анно:
Той тільки вільний від громадських пут,
Кого громада кине геть від себе,
А я її до того сам примусив.
Ви бачили такого, хто, йдучи
За щирим голосом свойого серця,
Ніколи б не питав: “Що скажуть люди?”
Дивіться – я такий. І тим сей світ
Не був мені темницею ніколи.
Легенькою фелюкою злітав я
Простор морей, як перелітна птиця,
Пізнав красу далеких берегів
І краю ще не знаного принаду.
При світлі волі всі краї хороші,
Всі води гідні відбивати небо,
Усі гаї подібні до едему!
Анна
(стиха)
Так… се життя!
Пауза. Нагорі знов музика й танці.
Дон Жуан
Як дивно! знов музика…
Анна
Що ж дивного?
Дон Жуан
Чому, коли вмирає
Старе і горем бите, всі ридають?
А тут – ховають волю молоду
І всі танцюють…
Анна
Але й ви, сеньйоре,
Теж танцювали.
Дон Жуан
О, якби ви знали,
Що думав я тоді!
Анна
А що?
Дон Жуан
Я думав:
Коли б, не випускаючи з обіймів,
Її помчати просто на коня,
Та й до Кадікса!
Анна
(встає)
Чи не забагато
Ви дозволяєте собі, сеньйоре?
Дон Жуан
Ох, донно Анно, та невже потрібні
І вам оті мізерні огорожі,
Що нібито обороняти мають
Жіночу гідність? Я ж бо силоміць
Не посягну на вашу честь, не бійтесь.
Жінкам не тим страшний я.
Анна
(знов сідає)
Дон Жуане,
Я не боюся вас.
Дон Жуан
Я вперве чую
Такі слова з жіночих уст! Чи, може,
Ви тим собі додаєте одваги?
Анна
Одвага ще не зрадила мене
В житті ні разу.
Дон Жуан
Ви й тепер в ній певні?
Анна
Чому ж би ні?
Дон Жуан
Скажіть мені по правді,
Чи ви зазнали волі хоч на мить?
Анна
У сні.
Дон Жуан
І в мрії?
Анна
Так, і в мрії теж.
Дон Жуан
То що ж вам не дає ту горду мрію
Життям зробити? Тільки за поріг
Переступіть – і цілий світ широкий
Одкриється для вас! Я вам готовий
І в щасті і в нещасті помагати,
Хоч би від мене серце ви замкнули.
Для мене найдорожче – врятувати
Вам гордий, вільний дух! О донно Анно,
Я вас шукав так довго!
Анна
Ви шукали?
Та ви ж мене зовсім не знали досі!
Дон Жуан
Не знав я тільки вашого імення,
Не знав обличчя, але я шукав
У кождому жіночому обличчі
Хоч відблиску того ясного сяйва,
Що променіє в ваших гордих очах.
Коли ми двоє різно розійдемось,
То в божім твориві немає глузду!
Анна
Стривайте. Не тьмаріть мені думок
Речами запальними. Не бракує
Мені одваги йти в широкий світ.
Дон Жуан
(встає і простягає їй руку)
Ходім!
Анна
Ще ні. Одваги тут не досить.
Дон Жуан
То що ж вас не пускає? Сії перли?
Чи та обручка, може?
Анна
Се? Найменше!
(Здіймає перловий убір з голови і кладе на ослоні, а обручку, знявши, держить на простягненій долоні.)
Ось покладіть сюди і ваш перстеник.
Дон Жуан
Навіщо він вам?
Анна
Не бійтесь, не надіну.
В Гвадалквівір я хочу їх закинуть,
Як будемо переїздити міст.
Дон Жуан
Ні, сього персня я не можу дати.
Просіть, що хочете…
Анна
Просити вас
Я не збиралась ні про що. Я хтіла
Лиш перевірити, чи справді є
На світі хоч одна людина вільна,
Чи то все тільки “маврітанський стиль”,
І ви самі за ту хвалену волю
Не віддасте й тоненької каблучки.
Дон Жуан
Я все життя віддам!
Анна
(знов простягає руку)
Обручку!
Дон Жуан
Анно!
Обручка та не є любові знак.
Анна
А що ж? кільце з кайданів? Дон Жуане,
І вам не сором в тому признаватись?
Дон Жуан
Я слово честі дав її носити.
Анна
Ах, слово честі?
(Встає.)
Дякую, сеньйоре,
Що ви мені те слово нагадали.
(Надіває знов убір і свою обручку і хоче відійти.)
Дон Жуан
(падає на коліна)
Я вас благаю, донно Анно!
Анна
(з гнівним рухом)
Годі!
Доволі вже комедії! Вставайте!
(Обертається і бачить командора, що наближається від дому до альтанки.)
Прошу вас, дон Гонзаго, проведіть
Мене нагору знову.
Командор
Донно Анно,
Скажіть мені того сеньйора ймення.
Анна
Той лицар – наречений Долоріти.
Інакше він не сміє називатись.
Дон Жуан
У мене єсть імення – дон Жуан.
Се ймення всій Іспанії відоме!
Командор
Ви той баніт, кого король позбавив
І честі, й привілеїв? Як ви сміли
В сей чесний дім з’явитись?
Дон Жуан
Привілеї
Король дає, король і взяти може.
А честь моя, так само, як і шпага,
Мені належать – їх ніхто не зломить!
Чи хочете попробувати, може?
(Вихоплює шпагу і стає в позицію до поєдинку.)
Командор
(закладає руки навхрест)
З банітами ставать до поєдинку
Не личить командорові.
(До Анни.)
Ходім.
(Бере Анну під руку і рушає, обернувшись плечима до дон Жуана.)
Дон Жуан кидається за командором услід і хоче проткнути його шпагою. З тіні виринає “Чорне доміно” і хапає дон Жуана за руку обома руками.
“Чорне доміно”
(незміненим голосом, так, що можна пізнати голос Долорес)
Немає честі нападати ззаду!
Анна оглядається. Дон Жуан і Долорес вибігають за браму.
Командор
Не оглядайтесь.
Анна
Вже нема нікого.
Командор
(випускає Аннину руку і зміняє спокійний тон на грізний)
Він як сюди дістався, донно Анно?
Анна
Кажу ж вам, як Долорес наречений.
Командор
Чого ж було стояти на колінах?
Анна
Кому?
Командор
Та вже ж йому тут перед вами!
Анна
Не навпаки? Ну, то про що ж розмова?
Командор
І ви могли дозволити…
Анна
Мій боже!
Хто ж дозволу на сії речі просить?
Се, може, та кастильська етикета
Наказує звертатися до дами:
“Дозвольте, пані, стати на коліна”.
У нас за сеє кожна осміяла б.
Командор
Як ви привикли все збувати сміхом!
Анна
Та змилуйтесь! якби я кожен раз,
Відкоша даючи, лила ще сльози,
То в мене б очі вилиняли досі!
Невже б вам справді так сього хотілось?
Вам дивно се, що я за ним услід
Не простягаю рук, не плачу гірко,
Не сповідаюся тут перед вами
В злочинному коханні, що, мов буря,
Налинуло на серце безборонне?
Була б я мов Ізольда в тім романі,
Та шкода, я до того не в настрої, –
Якраз охоту маю до фанданга!
О! – чую, саме грають… – la-la-la!..
Ходімо, дон Гонзаго! я полину,
Як біла хвиля, у хибкий танець,
А ви спокійно станете, мов камінь.
Бо знає камінь, що танок свавільний
Скінчить навіки хвиля – коло нього.
Командор веде Анну попід руку нагору, де танцюють.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)