Герасим’юк Василь – Все ж озирнувся ліс

Все ж озирнувся ліс –
я вже й не кличу –
спинився і стоїть.
І я заснув…

Немовби хтось
погладив
по обличчю –
отак я прокидатися забув.
І все ж дано.
І хай ця мить лукавить.
Та що ця мить! – цей день,
цей рік,
цей вік.

І все ж
мені повірить ліс.
І навіть
помолиться,
як грішний чоловік.

Слова,
які я чув і знав, які,
бувало, шепотів,
сплітають віти.

До них
ще встигну
губи притулити.
Замкну губами сутінки густі.



Герасим’юк Василь – Все ж озирнувся ліс вірш.