Герасим’юк Василь – На сіні, що срібліє над кущами

На сіні, що срібліє над кущами,
завмерли дві душі в легких тілах.
Я знаю,

Хто прикидав їх пластами.

Нас кличуть, мила,

Душі у сінах.

Живе, скажи, чи неживе створіння
тут нипає, стискаючи горби?
Оце, обдерте глодом озвіріння,
оце проміння пекла полюби.

Бо ось надходить мить –

І пахне м’ята.

Барвінок пахне –

Забирає зір.

Чужим, навскісним запахом зайнята, –
ти є. Півдухом перловидних нір –

Ти є. Паду, німію – все, доволі!
Є ти. І тільки ти. І доки ти –
оці кущі,

Потовчені і голі

В своє важке волосся заплети.



Герасим’юк Василь – На сіні, що срібліє над кущами вірш.