Герасим’юк Василь – Ностальгія

На єдиному березі його безпросвітної,
старості його заморської
сива ходить вівця…

А вовну її першу
повезли в бесагах за море,
і другу її вовну
в тих бесагах за море повезли,
і загубили ті бесаги
в тому світі
сто років тому…

А в першій бесазі, у першій вовні
він – однорічний – плакав,
а в другій бесазі, у другій вовні
змієборець – вічний – тремтів…

А перша вовна – найніжніше руно –
називається міцка,
а друга вовна – ніжне руно –
називається натинина,
а третя вовна, як і остання,
не має імені золотого…

Він назвав і її, і себе
і ступив на єдиний берег
своєї безпросвітної…
бо знав Ясона,
але не знав свого діда,
що міг, як змія восени,
знаходити теплі джерела…

2

А що повинно кликати додому?
Що плакати повинно

В пізніх снах?

А що повинно снитися малому
на цих материках,

На цих торгах?

Чого йому ще хочеться у лахах
років овечих?

Одного: лягти

І корчитись під списом

У бесагах

Іконної,

Неправедної мсти…



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (3 votes, average: 3,00 out of 5)
Герасим’юк Василь – Ностальгія вірш.