Герасим’юк Василь – Балада

На кичері – хата одна.
В хатині тій – жінка одна.
За хатою – грядка і паша.
Є старші на світі жінки,
маленька вона, без руки,
самотня, здається, найстарша.

Не так вже багато їй літ,
а ходить вона, заки світ,
минаючи кичеру лису,
до каменя в гущавині
й потоку у зворі на дні –
несе вона їсти до лісу.

На камені тому сидить,
з потоком отим гомонить,
а їжу під камінь поклала.
Там суджений жив і живе,
а суджений не відірве
ту руку, що їсти давала.

Печеру зірвав динаміт,
кричала тоді з-під чобіт,
хитає тепер головою.
Потік з-під каміння тече,
торкає безкриле плече
зарослою мовби щокою.

…У лісі на дальнім верху
стоїть вона в синім снігу,
шукає якусь хворостину
й шепоче, розлючена вкрай:
“Віддай рукавицю, віддай!..”
І сварить когось, як дитину.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (4 votes, average: 1,75 out of 5)
Герасим’юк Василь – Балада вірш.