Герасим’юк Василь – Важко прокинутись і піти

Важко прокинутись і піти
в ранок похмурий.
“Де мій коханий?” – питала ти
сторожа мурів.

Вічна сторожа, звісно, не спить.
Погляд відводить.
Мовчки відводить погляд століть.
Гордо відходить.

Важко далі в чорному йти
тілі і віці.
“Де мій коханий?” – питала ти
слуг кам’яниці.

Слуги не знають, та не мовчать,
древні й затяті.
“Ми б віддали обмить, поховать.
Ми не зі знаті”.

Сторож не скаже, служка не зна.
Перед порогом
ти озирнулась: подобизна
духа святого.

Важко розгледіть ранішній лик.
Страшно ступити.
“Ще не заходь, – сказав чоловік
голосом битим, –

Ти не шукала право забуть,
ти ще не зможеш.
Тут або служать, або стережуть.
Ділять по-своєму білу грудь
слуги й сторожа”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Герасим’юк Василь – Важко прокинутись і піти вірш.