Семенко Михайль – Терен

С. Гуляєву

На скелі безмовній я
Внизу маневрує потяг.
Між гір зміїться колія.
Нагнулась з неба високостість.

Затока спить, зморщивши брови.
Край молу смикає шаланди.
Сонце заходить без умови –
В червонім краваті, галантне.

Блиснуло світло. Згасло враз.
Шоколадиться дим з майстерень.
В мені – безмежність синіх фраз
Про ту, в якої очі – терен.

2-15. VIII. 1917. Владивосток

__________________________________
С. Гуляєв – солдат телеграфної роти, приятель автора.

Семенко Михайль – Терен вірш.