Леся Українка – “Ой я постреляна, порубана словами…”

Ой я постреляна, порубана словами,

Душа моя на рани знемагає,
неначе стрілами і гострими мечами,
мене його рука здалека досягає.
Ой ви, слова, страшна, двусічна зброє,

Спиніться, дайте спокій на хвилинку,
уже ж ми в серце ранені обоє,
хоч я не стала з ним до поєдинку.
Не стала я, ой ні, додолу впала,

Мої слова не зброя, а ридання,
я вилила усе, що в серці мала,
стлумила тільки се одно благання:
“Добий мене, дай згинути одразу!”

Ох, як сей поклик з серця поривався,
та знала я, що тим завдам уразу,
і змовкла я, і голос мій порвався,
і заніміло серце. Краща доля

Була тим лицарям, з сідельця збитим, –
по праву давньому була їм щира воля
гукнути: “Вбий мене!”… і – бути вбитим.

S.-Remo, 17.12.1901


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Леся Українка – “Ой я постреляна, порубана словами…” вірш.