На високих Арменських горах починаються обидві річки, Тигр та Єфрат. Ті річки спочатку течуть далеко одна від другої, але потім, помалу зближаючись, зливаються в однім ложі і впадають в Перську затоку. Колись дві сі річки впадали в море кожна окремо, але їх гирла були так близько одно до другого, що, розливаючися широко кожний рік, вони врешті вимили собі спільне ложе. Сторону між Тигром та Єфратом греки прозвали Месопотамією, себто Межиріччям. Сторона ся розділялася на дві держави: Асірію та Халдею, границі сих двох держав були не зовсім виразні. Асірія лежала на півночі, головне місто в ній була Ніневія, що стояла над Тигром. Асірія займала ще й східній берег Тигру аж до самої Мідії. Халдейська держава була на полудні, її головне місто Вавілон лежало на обох берегах Єфрату. Вавілонська цивілізаціях була найдавнішою в Азії. Політична перевага переходила то до Ніневії, то до Вавілону, як, напр., переходила вона в Єгипті то до Мемфісу, то до Теб.
Країна Тигру та Єфрату часто заливалася великими повідями сих річок, отож не диво, що звідти пішла по світі легенда про всесвітній потоп; може коли в дуже давні часи була така велика повідь, що затопила всю Месопотамію. Зостався уривок з твору одного халдейського письмовця Бероза, перекладений на грецьку мову. Там розказується, що одному цареві, на ймення Ксізутрос, найвищий бог сказав, що в такий і такий день має бути потоп. По божому наказу, він заховав у землю книги давніх часів у місті Сефарваімі (сонцевому місті), потім збудував судно, просмолив його і сів у нього з родиною та з приятелями, взяв їжи, скілько треба було, і взяв по парі з усяких пород звірів, птиць і гадів. Настав потоп, а коли він ущух трохи, то Ксізутрос пустив скількох птиць летіти, але вони вернулися назад, не маючи де спинитися. За другим разом вони вернулися з болотом на лапах; за третім разом зовсім не вернулися. Ксізутрос тоді вийшов з судна з жінкою, дочкою та керовничим; вони поклонилися землі, дали поданок богам і зникли. Ті, що зосталися на судні, почули, як голос якийсь казав, що Ксізутрос був узятий до богів за своє благочестя. Вони вернулися у Вавілон і відкопали давні книги, заховані перед потопом. Судно ж зупинилося в Арменії в стороні гордійців, де шукали потім його обломків і збирали їх, як святощі.
В того ж таки Бероза є розповідь про “стовпотворіння” вавілонське та про змішання мов: після потопу люди зробилися дедалі дуже горді своєю силою і почали нехтувати богами. Потім вони почали будувати у Вавілоні дуже високу башту, аж до неба, і вже от-от досягали до самого неба, але вітри прилинули на поміч богам і перекинули башту на робітників. До того часу люди мали всі одну мову, але після того боги зробили їм так, що вони всі стали різно говорити.
У різних індо-європейських народів є легенди про те, як велетні (хмари, злі духи) хотіли злізти на небо, се просто поетична картина бурі, коли чорні хмари застилають небо, а потім розсипаються дощем і туманом під промінням сонця та під подихом вітру. Але в жодній з тих легенд нема спогаду про змішання мов. У Вавілоні скоріше, ніж де, могла з’явитися подібна легенда, бо там з найдавніших часів був збір усяких племен, що говорили різними мовами, бо місто се було здавна багатим, промисловим та ремісничим. Само ймення Вавілон чи Бабель деякі перекладають “змішанням”, хоч воно, здається, має властиво значити “божа брама”.
Племена, що стрічалися у Вавілоні, спогадуються під різними назвами в Біблії, у грецьких та римських істориків, та в написах асірійських і вавілонських. Але дуже трудно розібрати, які то власне були племена і як вони ріднилися межи собою.
З найдавніших пам’ятників видно, що халдейський народ склався з двох племен, аккадів і сумірів. Аккади жили на полудні понад Перською затокою; здається, вони належали до етіопської раси, і може сі кушіти, що греки називали етіопами, походять з гір Гіндукуш. Вони дуже смугляві, сливе чорні, але зовсім не подібні до негрів, їхні мови наближаються до так званих семітичних (як, напр., давня гебрейська).
Суміри жили далі на північ, велика частина їх увійшла в народи Мідії та Сузіани. Тепер їх зачисляють до раси скитської або туранської, що звуть тепер угро-фінською, раса та дуже розпросторена і племена її єсть і понад Амуром і в Фінляндії і у Венгрії. Вона середня між жовтою расою і білою і, може, повстала від їхнього змішання.
Халдейці звуться в Біблії касдім, теперішні їхні нащадки звуться курди. Греки звали халдейцями святців вавілонських.
Назва асірійців пішла від назви Асура, найвищого бога ніневійського. В Біблії відносини межи народами завжди представляються в формі родинних відносин, отже там говориться, що Асур був сином Сема (Сіма) і братом Елама, батька персів, Арама, батька сірійців, та Арфаксада, батька гебреїв і арабів. Перший же цар Вавілону Немрод зветься вже сином Хама і братом Куша, батька етіопів, Мізраіма, батька єгиптян і Ханаана, батька фінікійців. Отже, значить, Біблія зачисляє асірійців до семітичних народів, а вавілонян (халдейців) до етіопських.
Так говориться в Біблії про першого царя вавілонського Немрода:
“Куш породив Немрода, що став потужним на землі і був сильним ловцем перед Ягве (богом); звідси пішло примівля: неначе Немрод, сильний ловець перед Ягве. Початком його держави був Вавілон, Арах, Аккад і Халанне в землі Сеннаар. З сеї ж землі вийшов Асур і збудував Ніневію і майдани в сьому місті, і Халу, і Резен між Халою і Ніневією; се велике місто”.
З сього видно, що Біблія вважає вавілонську державу давнішою ніж асірійська. І хоч зачисляє асірійців до іншої раси, але каже, що вони вийшли з вавілонської держави.
На барельєфах Ніневії часто стрічаються сцени царського полювання. Диких звірів, а надто левів було багато в долинах Тигру та Ефрату. Отож не дивно, що в легендах затримався образ героя, що побиває диких, непевних звірів. Є дві великі статуї асірійські, що представляють Самдана, героя асірійського, він придушує правою рукою лева до своїх грудей. Дедалі ловці вигубили і повиганяли диких звірів і почалося хліборобське життя. Деякі племена, вибравши пастуший спосіб життя, перейшли Єфрат і пішли в Гарран, а звідти в Палестину. Їх стали тоді звати гебреями (зарічними людьми). Вони вийшли з міста, що зветься в Біблії Ур-Касдім (Ур халдейський), се було велике місто давньої держави, але від нього зосталися тільки непевні легенди та величезні звалища. Про початок халдейської цивілізації є в Бероза легенда, де говориться, що колись бог Оаннес, що мав риб’ячу постать, виходив щодня з моря і научав людей. Він навчив їх письма, науки, хисту, будівництва, законів та хліборобства. При заході сонця він вертався знов у море. Можна думати з сеї легенди, що халдейська цивілізація починалася десь в країні, близшій до моря.
Долина Тигру та Єфрату була досить подібна до нільської долини. Там низина, там дуже гаряче і дощ іде дуже рідко. Поки там не було каналів, що робили з неї родючу країну, вона певне була тим, чим є тепер, – пустинею то пісковатою то болотяною. Так її описує один римський історик:
“Єфрат розливається що весни, коли розтають сніги на горах Арменських. Всі поля були б затоплені і обернені в озера, коли б люди не одводили зайвої води каналами та ровами, от як роблять і в Єгипті з Нілом. На ті канали йде багато роботи, бо земля там дуже м’яка і легко розмивається потоками: от чому ниви не родять, коли гирла та канали переповняються; звідти походить, що лишня вода розливається по рівнинах близьких до моря і там робить озера, зарослі очеретом. Копання каналів конечне потрібне, але забирає багато рук робочих; надто велика вода однаково шкідлива для хліборобства, як і велика посуха”.
Отже в халдейській державі було сила каналів, вони прорізували країну вздовш і впоперек, єднали Тигр з Єфратом, деякі з них були такі широкі, що по них могли ходити кораблі. Сі одводи зменшували бистрину Тигра, так що по ньому могли плавати судна. Греблі стримували Єфрат в його ложі і не давали йому затопляти землі. Сі водяні роботи робили з сеї низини розкішну країну. Геродот її таж описує:
“Між всіма сторонами, які ми знаємо, ся сторона найбагатша на дари Деметри (на збіжжя). Земля не пробує там родити фіг, винограду та маслин, але вона дуже здатна до всякого збіжжя, що вона вертає двісті раз стілько, як посіяно, а в роки, коли вона сама себе перевертає, то віддає й до трьохсот. Листя на пшениці та на ячменю мають чотири пальці завширшки. Вавілоняне вживають кунжутовий олій. Рівнина вкрита пальмами. Більшість пальм родить плід, його їдять, з нього роблять вино і мед. Вони так вирощують пальми, як ми вирощуємо фіги”.
З очерету, що ріс по болотах, робили мати, вітрила, кошики різні, або залиті асфальтом, щоб стримували рідке, або прості.
Каменю в Халдеї не було, дерева, окрім пальм, теж не було, але глина була дуже добра, отож з неї робили цеглу випалювану на вогні, або висушувану на сонці. З тієї цегли й будували хати, перекладаючи її очеретяними матами заасфальтованими. З такого матер’ялу були збудовані найдавніші халдейські міста, що від них зосталися досі великі звалища. Численні канали поліпшували рільництво, а разом з тим улекшували зносини між різними містами. Через те в Халдеї рано почалася торгівля. Цивілізація почалася в Халдеї, потім перейшла в Асірію і з’єднала різні дрібні племена під сими двома великими державами. Через се тепер трудно довідатись, які вони були ті дрібні племена, що зложили потім велику державу, і скілько кожне з них доложило свого до великого діла цивілізації. Думають що туранська раса почала виробляти метали і видумала те дивне письмо, що зветься кунаічним (клинчастим). Остатніми часами однак учені схиляються на сторону аккадійської культури.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)