Печера на березі моря в околиці Кадікса. Дон Жуан сидить на камені і точить свою шпагу. Сганарель стоїть коло нього.
Сганарель
Навіщо ви все точите ту шпагу?
Дон Жуан
Так, звичка.
Сганарель
Ви ж тепер на поєдинки
Вже не виходите.
Дон Жуан
Не маю з ким.
Сганарель
Хіба людей не стало?
Дон Жуан
Всі ті люди
Не варті сеї шпаги.
Сганарель
Може, й шпага
Когось не варта?
Дон Жуан
(грізно)
Ти!!
Сганарель
Пробачте, пане,
То жарт безглуздий. Я вже й сам не тямлю,
Де в мене тії дурощі беруться, –
От наче щось сіпне!
Дон Жуан
Іди! Не застуй!
Сганарель, посміхнувшись, виходить. Дон Жуан далі точить шпагу.
Ет, знову пощербив! Геть, на зламання!
(Кидає шпагу.)
Сганарель
(вбігає швидко і нишком)
Мій пане, утікаймо!
Дон Жуан
Ще чого?
Сганарель
Нас викрито. Я бачив, недалечко
Чернець якийсь блукає.
Дон Жуан
Ну, то що?
Сганарель
Се шпиг від інквізиції, напевне,
А може, й кат з отруєним стилетом.
Дон Жуан
Шпигів я не боюся, звик до них,
А шпага в мене довша від стилета.
Веди ченця, коротша буде справа.
Скажи йому, що сповіді бажає
Всесвітній грішник дон Жуан.
Сганарель
Гаразд.
Ви не дитина, я при вас не нянька.
Виходить і незабаром приводить в печеру ченця, невисокого на зріст, тонкого, в одежі “невидимок” – в чорній відлозі (каптурі), що закриває все обличчя, тільки для очей у ній прорізані дірки.
Дон Жуан
(встає назустріч із шпагою в руках)
Мій отче, або, може, краще – брате,
Чому завдячую такі святії
Одвідини?
Чернець робить рукою знак, щоб Сганарель вийшов.
Ти вийди, Сганарелю.
(Бачачи, що Сганарель не спішиться, пошепки до нього)
Поглянь, в ченця рука жіноча.
Сганарель
Щоб їх!
(Махнувши рукою, виходить.)
Дон Жуан кладе шпагу на камінь. З-під одкинутої відлоги раптом виступає обличчя Долорес.
Дон Жуан
Долорес?! Ви? і знов у сій печері…
Долорес
Я знов прийшла порятувати вас.
Дон Жуан
Порятувати? Хто ж се вам сказав,
Що нібито мені рятунку треба?
Долорес
Сама я знала се.
Дон Жуан
Я ж не слабий,
Як бачите, – веселий, вільний, дужий.
Долорес
Ви хочете, щоб вам здавалось так.
Дон Жуан
(на мить замислюється, але хутко підводить голову різким, упертим рухом)
Я бачу, сеньйорито, ваша одіж
Настроїла вас на чернечий лад.
Але я вам не буду сповідатись, –
Мої гріхи не для панянськнх слухів.
Долорес мовчки виймає два сувої пергаменту і подає їх дон Жуанові.
Ні, вибачте, Долорес! Я не хтів
Зневажить вас, мені було б се прикро.
Що ви мені принесли?
Долорес
Прочитайте.
Дон Жуан
(швидко переглядає пергаменти)
Декрет від короля… і папська булла…
Мені прощаються усі злочини
І всі гріхи… Чому? З якої речі?..
І як до вас дістались сі папери?
Долорес
(спустивши очі)
Ви не догадуєтесь?
Дон Жуан
О Долорес!
Я розумію. Знов ви наложили
На мене довг якийсь. Та вам відомо,
Що я привик свої довги платити.
Долорес
Я не прийшла сюди з вас плату править.
Дон Жуан
Я вірю вам. Але я не банкрот.
Колись я вам заставу дав – обручку,
Тепер готовий виплатить весь довг.
Уже ж я не баніт, а гранд іспанський,
І вам не сором буде стать до шлюбу
Зо мною.
Долорес
(із стогоном)
Боже! Діво пресвятая!
Я сподівалася, що сеє буде…
Але щоб так мою останню мрію
Я мусила ховати…
(Голос їй перехоплює спазма стриманих сліз.)
Дон Жуан
Я вразив вас?
Та чим, Долорес?
Долорес
Ви не зрозуміли?
Гадаете, що як іспанський гранд
Дочці гідальга кине шлюбний перстень,
Немов гаман з червінцями лихварці,
То в ній повинно серце розцвісти,
А не облитись крів’ю?
Дон Жуан
Ні, Долорес,
І ви ж мене повинні зрозуміти, –
Ніякій дівчині, ніякій жінці
Не був я досі винен зроду!
Долорес
Справді?
Ви, дон Жуан, нічим не завинили
Проти жіноцтва?
Дон Жуан
Ні. Нічим, ніколи.
Я кожен раз давав їм теє все,
Що лиш вони могли змістити: мрію,
Коротку хвилю щастя і порив,
А більшого з них жадна не зміщала,
Та іншій і того було надміру.
Долорес
А ви самі могли змістити більше?
(Пауза.)
Платити вам не прийдеться сей раз.
Візьміть назад сю золоту “заставу”.
(Хоче зняти з своєї правиці обручку.)
Дон Жуан
(вдержує її руку)
Ні, то належить вам з святого права.
Долорес
Я вже сама до себе не належу.
Вже й се видиме тіло не моє,
Сама душа у сьому тілі – дим
Жертовного кадила, що згорає
За вашу душу перед богом…
Дон Жуан
Що се?
Я ваших слів не можу зрозуміти.
Ви мов заколота кривава жертва,
Такі в вас очі… Сей декрет, ся булла…
Ви як їх здобули? Я вас благаю,
Скажіть мені!
Долорес
Навіщо вам те знати?
Дон Жуан
Ще, може, я зречуся тих дарів.
Долорес
Ви їх зректись не можете, я знаю.
А як вони здобуті – все одно.
Не перший раз за вас загине жінка,
Якби ж то хоч остатній!
Дон Жуан
Ні, скажіть.
Коли не скажете, я можу здумать,
Що спосіб добування був ганебний,
Бо чесний покриву не потребує.
Долорес
“Ганебний”… “чесний”… як тепер далеко
Від мене сі слова… Що ж, я скажу:
Я за декрет сей тілом заплатила.
Дон Жуан
Як?..
Долорес
Я не можу довше поясняти…
Ви знаєте всі норови двірські, –
Там платиться зa все коли не злотом,
То…
Дон Жуан
Боже! Як же страшно се, Долорес!
Долорес
Вам страшно? Я сього не сподівалась.
Дон Жуан
А вам?
Долорес
Я вже нічого не боюся.
Чого мені жахатися про тіло,
Коли не побоялась я і душу
Віддати, щоб за буллу заплатити?
Дон Жуан
Та хто ж душею платить?
Долорес
Всі жінки,
Коли вони кохають. Я щаслива,
Що я душею викупляю душу,
Не кожна жінка має сеє щастя.
Святий отець вам душу визволяє
Від кар пекельних через те, що я
Взяла на себе каяться довічно
За ваші всі гріхи. В монастирі
З уставом найсуворішим я буду
Черницею. Обітницю мовчання,
І посту, й бичування дам я богу.
Зректися маю я всього, Жуане,
І навіть – мрій і спогадів про вас.
Лиш пам’ятать про вашу душу буду,
А власну душу занедбаю. Піде
Моя душа за вас на вічні муки.
Прощайте.
Дон Жуан стоїть мовчки, приголомшений. Долорес рушає, але зараз зупиняється.
Ні, ще раз! Остатній раз
Я подивлюся ще на сії очі!
Бо вже ж вони мені світить не будуть
В могильній тьмі того, що буде зватись
Моїм життям… Візьміте ваш портрет.
(Здіймає з себе медальйон і кладе на камінь.)
Я маю пам’ятать про вашу душу,
Більш ні про що.
Дон Жуан
Але якби я вам
Сказав, що мить єдина щастя з вами
Тут, на землі, дорожча задля мене,
Ніж вічний рай без вас на небесах?
Долорес
(екстатично, як мучениця на тортурах)
Я не прошу мене не спокушати!
Сей півобман… коли б він міг до краю
Се серце сторожкеє одурити!
Святая діво! дай мені принести
За нього й сюю жертву!.. О Жуане,
Кажіть мені, кажіть слова кохання!
Не бійтеся, щоб я їх прийняла.
Ось вам обручка ваша.
(Здіймає і хоче подати дон Жуанові обручку, але рука знесилено опадає, обручка котиться додолу.)
Дон Жуан
(підіймає обручку і надіває знов на руку Долорес)
Ні, ніколи
Я не візьму її. Носіть її
Або мадонні дайте на офіру,
Як хочете. На сю обручку можна
Дивитися черниці. Ся обручка
Не збудить грішних спогадів.
Долорес
(тихо)
Се правда.
Дон Жуан
А вашої я не віддам нікому
Довіку.
Долорес
Нащо вам її носити?
Дон Жуан
Душа свої потреби має й звички,
Так само, як і тіло. Я хотів би,
Щоб ви без зайвих слів се зрозуміли.
Долорес
Пора вже йти мені… Я вам прощаю
За все, що ви…
Дон Жуан
Спиніться! Не тьмаріть
Ясного спогаду про сю хвилину!
За що прощати? Я ж тепера бачу,
Що я і вам не завинив нічого.
Адже ви через мене досягли
Високого, пречистого верхів’я!
Невже мене за се прощати треба?
О ні, либонь, ви в слові помилились!
У серці сторожкім такеє слово
Вродитись не могло. Вам непотрібні
Такі слова, коли ви стали вище
Від ганьби й честі. Правда ж так, Долорес?
Долорес
Здається, слів ніяких більш не треба.
(Хоче йти.)
Дон Жуан
Стривайте ще, Долорес… Ви в Мадріді
Одвідали сеньйору де Мендоза?
Долорес
(спиняється)
Ви… ви мене питаєте про неї?
Дон Жуан
Я бачу, рано вам ще в монастир.
Долорес
(перемагає себе)
Я бачила її.
Дон Жуан
Вона щаслива?
Долорес
Здається, я щасливіша від неї.
Дон Жуан
Вона про мене не забула?
Долорес
Ні.
Дон Жуан
Почім ви знаєте?
Долорес
Я серцем чую.
Дон Жуан
Се все, що хтів я знати.
Долорес
Я вже йду.
Дон Жуан
Ви не питаєте мене, навіщо
Мені се треба знати?
Долорес
Не питаю.
Дон Жуан
І вам не тяжко се?
Долорес
Я не шукала
Ніколи стежки легкої. Прощайте.
Дон Жуан
Прощайте. Я ніколи вас не зраджу.
Долорес закриває раптом обличчя відлогою і виходить з печери, не оглядаючись. Сганарель увіходить і докірливо дивиться на дон Жуана.
Дон Жуан
(скоріш до себе, ніж до слуги)
Яку я гарну вигартував душу!
Сганарель
Чию? Свою?
Дон Жуан
Ущипливе питання,
Хоч несвідоме!
Сганарель
Думаєте, пане?
Дон Жуан
А ти що думаєш?
Сганарель
Що я видав вас
Ковадлом і клевцем, а ще ніколи
Не бачив ковалем.
Дон Жуан
То ще побачиш.
Сганарель
Шкода! пропало вже!
Дон Жуан
Що? де пропало?
Сганарель
Пішла в черниці ваша доля, пане.
Дон Жуан
То ти підслухував?
Сганарель
А ви й не знали?
Хто має слуги, той повинен звикнуть,
Що має повсякчас конфесьйонал.
Дон Жуан
Але щоб так нахабно признаватись!..
Сганарель
То треба буть слугою дон Жуана.
Мій пан відомий щирістю своєю.
Дон Жуан
Ну, не плещи!.. То тінь моя пішла,
Зовсім не доля. Доля жде в Мадріді.
Сідлай лиш коней. Ми тепер поїдем
Ту долю добувати. Швидше! Миттю!
Сганарель виходить. Дон Жуан бере шпагу до рук і проводить рукою по лезі, пробуючи її гострість, при тому всміхається.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)