По жидівських легендах видно, що жиди бували в Єгипті не раз, ходили туди за хлібом, коли в Палестині був голод [Бит. гл. 12 в. 1 і т. д. гл. 26 в. 1-3.]. Потім же верталися знов у Палестину, на місце, де були поховані предки їхні. Одна з таких легенд причеплена до розповіді про Іосифа, сина Іакова, проданого в Єгипет через своїх братів [Бит. гл. 37- 47.]. Там розказується. як після всякого лиха Іосиф за свою мудрість та одгадування снів став першим вельможею в Єгипті, як потім прийшли до нього його брати (що продали його) і батько позичати хліба, бо в Ханаані був голод, і як потім оселилися в Єгипті при Іосифові. В сій легенді хіба те є правда, що єгиптяни могли позичкою хліба закріпостити собі не одне бродяче плем’я, так само як царі могли завладати над своїм людом, користуючися голодом у країні. Думають, що малюнок єгипетський в Бені Гасані з’являє прихід жидів у Єгипет.
В єгипетських написах ніде не споминається про князя жидівського роду, але може такий і міг бути десь за династії гіксосів, котрі самі були, здається, семітичного племені. Потім же за династії Рамзесів, після вигнання гіксосів, усім чужим народам могло стати погано в Єгипті, бо й справді, напр., Ремзес II найбільше уживав чужинців до своїх будівничих робіт. Принаймі в Біблії говориться, що коли настав інший фараон, що не знав Іосифа, то він почав дуже мучити ізраелітів, щоб вони не розплодилися, та не захопили б собі Єгипту [Ісход гл. 1]. (Запевне він їх мучив не через те, а просто, щоб не мучити своїх людей на тяжкій роботі). Він заставив їх построїти міста: Піто, Рамессі та Он. На малюнку, знайденому в Тебах, справді змальовані білі люди, жидівського типу, зайняті при будівничій роботі, а над ними наглядають єгиптяне з киями.
В жидівській легенді говориться, ніби фараон, окрім тяжких робот, ще задумав на лихо жидам позабивати усіх новонародженних хлопців жидівських, або потопити їх. Тут уже починається легенда про Моісея[досі йде змагання між вченими про історічне існування Моісея, одні не признають його, як не признають Будди, Зороастра, Христа, але більшість признає, що він був проводарем жидів при виході з Єгипту і основателем їхньої віри, хоч і віра та і сам Moicей не такі були, якими з’являються в Біблії], як він був пущений на воду в просмоленому кошику, як його знайшла і виховала дочка фараонова, як він виріс і, забивши одного єгиптянина, втік в Арабію, там оженився і довго жив, але потім явився йому Бог “в неопалимій купині” і наказав йому йти в Єгипет визволяти народ божий з неволі і вивести його в землю обітовану [Ісход гл. 2]. Коли Моісей спитав Бога, як його ймення, то Бог відповів: “Я Сущий (той хто єсть), так скажи синам Ізраельовим: Сущий послав мене до вас”. [Ісход гл. 3 в. 16 – 20].
Перше думали, що се слово Сущий, якім об’ясняється ймення Ягве (бога), дуже з давніх часів походить і таким способом показує, що вже за часів Моісея жиди мали високе філософське представлення про бога, як про істоту таку, що її не можна ніяким людським йменням назвати, ні означити яким певним поняттям, себто поняття про бога мало бути у них подібне до буддійського, чи філософського єгипетського. Але ж потім, при дальших студіях, учені побачили, що сей уступ (половина 3 гл. Ісходу) зложений вже в досить пізні часи, коли вже святці жидівські могли дійти до такої філософії, дарма, що простий люд може й ніколи не доходив до неї.
Під час же виходу з Єгипту жиди певне мали віру пантеїстичну, досить невиразну, з родинними богами, з культом предків і т. д. Принаймі в давніших легендах бог Моісеєвий зветься просто богом Абраама, Іакова та Ісаака [Ісход гл. 3 в. 16-20] без інших філософських назв. Ймення жидівського бога: Ягве, Елогім, Єль Шаддаі, Цебаот, Адонаї, первісно мусили означати різних богів різних жидівських племен, потім же, коли віра прийшла до монотеїзму, то всі вони були обернуті в різні назви єдиного бога. Ягве може був богом Моісеєвого клану (левітів), а коли Моісей стався проводарем жидівського народу і всі його діла пояснялися силою його родинного бога Ягве, то сей бог Ягве легко міг перейти перше в найстаршого над всіма іншими богами, а потім і в єдиного. До чистого монотеїзму жиди дійшли вже в дуже пізні часи, тай то не всі, а в Біблії скрізь видно признавання чужих богів, хоч би тільки яко злих духів.
Що за часів Моісея жиди були ще далеко не тверді в своєму монотеїзмі, то се видно хоч би з тих численних легенд, в яких жиди показуються раз у раз бунтуючими проти Моісея і його бога, за що і приймають люту кару кожний раз. Ціла історія виходу з Єгипту і просування до “обітованої землі (Ханаану)” завалена в Біблії легендами та чудами. Перш усього описуються різні кари божі над Єгиптом за неволю жидівського люду і зате, що фараон не пускав жидів з Єгипту. Врешті фараон мусів їх пустити, доведений до того всякими нещастями (так звані “десять язв єгипетських”).
Жиди вийшли з Єгипту з Моісеєм на чолі і перед виходом обікрали єгиптян. Вони пішли до Червоного моря, а за ними погнався фараон, як за злодіями. Але бог розсунув води морські перед жидами і вони перейшли по сухому дні межи двома лавами води, коли ж по їхньому сліду пішов фараон з військом, то був залитий водою і потоплений. Другий варіант легенди про вихід жидів каже, що єгипетську погоню одігнав ангел божий з огненним мечем, себто морове повітря (чума, чи инша повальна хвороба). Деякі вчені об’ясняють можливість потоплення єгиптян великим прибоєм і відбоєм Червоного моря, або тим, що великий вітер з полудня міг справді витіснити воду в вузькому місці Суецької затоки, а потім вода знов злилася до купи, як раз коли єгиптяни переходили затоку. Але певніше, що се просто легенда, створена для звеличення Ізраеля.
Історією вихода жидів з Єгипту зайнята більша половина книги Ісходу в Біблії (друга половина зайнята святецькими установами про те, як обходити головні свята жидівські, як має бути уряжений святий намет, глави 20, 21, 22, 23 зайняті законами моральними, громадськими та релігійними, які ніби дав Моісеєві бог на горі Синайській). Ще історією виходу з Єгипту і завоювання Ханаану займається в Біблії книга Чисел, але в ній мало історії, а все більше святецькі встанови про обряди, тощо.
В Ісході сказано, що Ізраелітів вийшло з Єгипту 600,000, окрім дітей і чужинців, Отже з ними вийшло ще багато людей інших племен, може се були ті “нечисті”, про яких споминає єгипетська легенда.[Див. історія Єгипту, розділ IV, легенда Монетона про “нечистих”.] Ті чужі племена пристали до жидів, утікаючи від неволі єгипетської. Потім вони то помішалися з жидами, то були обернуті в рабство.
В легендах Ісходу найбільше видно святецьку руку, через те там так виразно стоїть ідея монотеїзму. Врешті ся ідея справді могла найперше народитися серед жидівського народу власне в пустині, серед гнітучої природи, під широким, немилосердним небом пустині, де все наводить людину на думку про власну безсилість та божу величність і потугу. Легенди про бога, що сам провадив Ізраеля через пустиню, в день у постаті хмарного стовпа, в ночі у постаті огнистого стовпа, сі легенди роблять величне враження і трудно здумати, щоб вони були видумані святцями, бо на них видно свіжу, потужну фантазію народу, вихованого в пустині. Але рука святецька причепила до сих народних легенд свої святецькі, що служать до звеличення святецького стану в лиці Моісея та його брата Аарона, поставлених межи богом і людьми. Сам бог підтримує владу Моісея над людом, а Моісей тримає люд в страху божому, – в сьому виражається завдання святців. Повстання проти святців уважається повстанням проти бога і карається яко зрада богові. В легендах Ісходу Моісей з’являється типом пророка, Аарон же типом святця.
В Біблії говориться, що Ізраель блудив у пустині 40 літ, поки дійшов до Ханаану. Деякі вчені думають, що се легендарно побільшене число, а інші кажуть, що в дійсності воно мусило бути ще більшим, бо жиди, окрім того, що не знали дороги, та ще мусили пробивати собі ту дорогу серед пісків та серед ворожих племен, що спиняли їх на ході. Легенда розказує, що Моісей, довівши Ізраеля до границі Ханаану, до гори Небо, умер там, бо за одну його провину бог не судив йому увійти в обітовану землю. Отож Моісей зійшов на гору Небо, глянув на країну Ханаанську, благословив свій люд, пророкуючи йому долю його в обітованій землі, і вмер і ніколи ніхто не знайшов його могили.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)