Душа моя – послухай! – Як яблуня в цвіту. Моє життя, – кохана, – Мов срібнотканий сон. Життя моє – молитва Всевладниці Красі, Горіння – […]
Поет Тичина Павло
Вірш Павла Тичини – Ах не смійтеся ви наді мною
Ах не смійтеся ви наді мною, – Не для вас я Вкраїну люблю! Не для вас виливаю ці сльози з журбою, Що ніхто їх не […]
Вірш Павла Тичини – З кохання плакав я, ридав
З Кохання плакав я, ридав. (Над бором хмари муром!) Той плач між нею, мною став – (Мамуровим муром…) Пливуть тужіння угорі. (Вернися з сміхом-дзвоном!) Спадає […]
Вірш Павла Тичини – Як упав же він з коня
Як упав же він з коня та й на білий сніг. – Слава! Слава! – докотилось і лягло до ніг. Ще як руку притулив к […]
Вірш Павла Тичини – І являвсь мені Господь
І являвсь мені Господь В громі, бурі і росі, У веселках, зореницях І в симфонії комах. І являвсь мені Господь В танці, сміху і сльозах. […]
Вірш Павла Тичини – Розкажи, розкажи мені, поле
Розкажи, розкажи мені, поле: Чого рідко ростуть колосочки? – Ой дощів мені б треба, дощів, а не поту, Бо той піт прилипа до брудної сорочки, […]
Вірш Павла Тичини – Гаптує дівчина й ридає
Гаптує дівчина й ридає – Чи то ж шиття! Червоним, чорним вишиває Мені життя. Танцюють звуки на дзвіниці, І плаче дзвін. Я йду. Мій шлях […]
Вірш Павла Тичини – Десь надходила весна
Десь надходила весна. – Я сказав їй: ти весна! Сизокрилими голубками У куточках на вустах Їй спурхнуло щось усмішками – Й потонуло у душі… Наливалися […]
Вірш Павла Тичини – Інакше плачуть хмари і стогне буйний вітер
Інакше плачуть хмари і стогне буйний вітер: В їх горі щира кротість і саможертви зміст. Чи нам же розгадати природи риси літер? – Людина і […]
Вірш Павла Тичини – Гаї шумлять
Гаї шумлять – я слухаю. Хмарки біжать – милуюся. Милуюся-дивуюся, чого душі моїй так весело. Гей, дзвін гуде – іздалеку. Думки пряде – над нивами. […]
Вірш Павла Тичини – Вітер
Не вітер – буря! Трощить, ламає, з землі вириває… За чорними хмарами (з блиском! ударами!) за чорними хмарами мільйон мільйонів мускулястих рук. Котить. У землю […]
Вірш Павла Тичини – Вітер з України
Нікого так я не люблю, як вітра вітровіння. Чортів вітер! Проклятий вітер! Він замахнеться раз – рев! свист! кружіння! і вже в гаю торішній лист […]
Вірш Пала Тичини – І Бєлий, і Блок, і Єсєнін, і Клюєв
І Бєлий, і Блок, і Єсєнін, і Клюєв: Росіє, Росіє, Росіє моя! …Стоїть сторозтерзаний Київ, і двістірозтерзаний я. Там скрізь уже: сонце! – співають: Месія! […]
Вірш Павла Тичини – Арфами, арфами
Арфами, арфами – золотими, голосними обізвалися гаї, самодзвонними: йде весна запашна, квітами-перлами закосичена. Думами, думами – наче море кораблями, переповнилась блакить ніжнотонними: буде бій вогневий! […]
О панно Інно – Павло Тичина
О панно Інно, панно Інно! Я сам. Вікно. Сніги… Сестру я Вашу так любив – Дитинно, злотоцінно. Любив? Давно. Цвіли луги… О панно Інно, панно […]
Вірш Пала Тичини – Зразу ж за селом
Зразу ж за селом всіх їх розстріляли, всіх пороздягали, а мертвих насміхали, били їм чолом. Випала ж зима! Що тепер всім воля, врізали вам поля, […]
Вірш Пала Тичини – Загупало в двері прикладом
Загупало в двері прикладом, заграло, зашкрябало в шибку. – Ану, одчиняй, молодице, чого ти там криєшся в хаті? – Застукало в серці, різнуло: ой горе! […]
Вірш Павла Тичини – Антистрофа
Грати Скрябіна тюремним наглядачам – це ще не є революція. Орел, Тризубець, Серп і Молот… І кожне виступає як своє. Своє ж рушниця в нас […]
Вірш Павла Тичини – Хтось гладив ниви, все гладив ниви
Хтось гладив ниви, все гладив ниви, Ходив у гніві і сіяв співи: О, дайте грому, о, дайте зливи! – Нехай не сохнуть злотисті гриви. Хтось […]
Вірш Павла Тичини – Ви знаєте, як липа шелестить
Ви знаєте, як липа шелестить У місячні весняні ночі? Кохана спить, кохана спить, Піди збуди, цілуй їй очі. Кохана спить… Ви чули ж бо: так […]
Вірш Павла Тичини – До кого говорить?
До кого говорить? Блок у могилі. Горький мовчить. Рабіндранате-голубе! З далекої Бенгалії прилинь до мене на Вкраїну. Я задихаюся, я гину. Я покажу тобі такії […]
Вірш Павла Тичини – Скорбна мати
І Проходила по полю Обніжками, межами. Біль серце опромінив Блискучими ножами! Поглянула – скрізь тихо. Чийсь труп в житах чорніє… Спросоння колосочки: Ой радуйся, Маріє! […]