Я люблю тебе в червонім.
Срібні чайки понад морем.
Я люблю тебе в червонім! –
Божевільний злет брови.
У безобрійних зіницях
Пролітають дикі коні,
Пролітають над світами,
Не торкаючись трави.
Я люблю тебе до скону! –
Не вбивай мене червоним.
Утопи мене навіки
В зливі чорної коси.
Над безмежними світами
Пролітають дикі коні,
І черлене листя з кленів
Тихо пада навскоси.
Я люблю тебе в червонім,
В грозовій пітьмі волосся!
Мармурове тло обличчя.
Кумачева сойка губ.
Ти насправді зашарілась
Чи мені лише здалося?
Я люблю тебе в червонім! –
Захисти мене від згуб.
Заведи мене таємно
В той далекий сад ірпінський,
Де в кущах палали ружі
В сяйві місячної гри.
Де на мене тихі очі
Проливались, наче пісня,-
Я люблю тебе в червонім! –
Проведи мене з гори.
Пригадай, як у саду тім
Кров’ю сходили порічки,
Як вишнево губи шерхли
В шалі злетів і ширянь!
І повільно так світало,
І туман вставав з-над річки.
Плачем іволги над садом
Малинова квітла рань.
Біля технікуму в лісі
Між дубами голубими
Жаром прискали суниці
Під студентський волейбол.
У вогні жовтогарячім
Задихалась горобина.
Білі руки на червонім
Ворожили про любов…
Ні, не згадуй! Вже – минулось,
Загубилося в торосах…
Бачиш? – Вижив. І нівроку.
Та колись іще хоч в сні
Ти прийди до мене знову,
Як тоді, простоволоса,
В ярій сукні кумачевій,
Посміхнись крізь сон мені.
Я люблю тебе в червонім!
Золота облога перснів…
Пальців пелюстки кармінні
На тремтливім кришталі…
Проведи мене до річки,
Де вітряк на пагорб сперся.
Я піду, і, наче круки,
Відлетять мої жалі.
В бурштинове і черлене
Ллється світло чесучеве.
Що судилося згубити –
Від вогню не вбережеш.
Ти крізь дні мої проходиш,
Наче вітер кумачевий,-
Я люблю тебе в червонім,
В чистім полум’ї пожеж!
Ти в червонім – наче канна!
В білих айстрах скрипки плачуть.
Пролітають сиві птиці
Небом вічних кочувань.
Ти проходиш? – Зупинися!!!
Ще раз дай тебе побачить!
Я люблю тебе в червонім!
Не спиняйся… Прощавай.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)